Слава ЗСУ!

Батько похнюпився й відійшов, а Варан іще довго стояв, дивлячись, як біжить по ринві дощова вода.

* * *

На березі стояла, нервово переступаючи ногами, невелика сіра крилама. Малеча й дорослі з усього селища покидали справи й збіглись, і стали широким колом, не наважуючись наблизитись.

Крилама бридливо струшувала налиплі водорості з кігтистих пальців. Розпрямляла й складала жовті перетинки на лапах. Настовбурчувала пір’я, змахувала крилами, розсіваючи віяло бризок. Поряд, спиною до пташки, стояв горні в сріблисто-чорному панцері верхнього вартівника. Ждав чогось, склавши на грудях руки. Обличчя його закривала густа ткана сітка зі сталевими кілечками. Із-під сітки виривалася біла пара в такт важкому диханню.

Він нічого не бачить, подумав Варан. Щойно було сонце, сліпуче світло крізь захисну сітку… У піддонні для нього – морок.

Що простішого здолати його, подумав Варан. Викрасти криламу…

Шуу, не хто інший, навіює такі думки. Крилама не скориться чужому і в кращому разі скине його в море. А в гіршому… напад на вартівника – страшнішого злочину, здається, і немає. Дорівнюється до розбоїв – і до виготовлення фальшивих грошей…

Односельці розступились перед Вараном, і незрозуміло, чого було більше в цьому мовчазному русі – огиди чи страху.

– Я тут, – сказав він, зупинившись за декілька кроків од птаха. Вартівник повернув голову. Нарешті відкинув сітку з виду.

Варан роззявив рота.

– Привіт, – сказав його могутність Імператорський маг і всміхнувся краєчком рота. – Летімо?

* * *

Крилама була стара і, очевидячки, немічна. На спині її лежало потрійне сідло – Варан устиг завважити, що вартівники завжди патрулюють по троє. Стремен не було – п’яти спиралися на вкриті пір’ям боки й весь час ізслизали.

Коло цікавих розширилось, дехто про всяк випадок присів, закривши голову долонями. Птаха взяла розгін у бік моря; Варана так трусило й підкидало в сідлі, що він, забувши звичай, учепився в плечі його могутністі магові. Добігши до кромки, птаха не зупинилася й продовжувала розгін по гладіні води. При цьому вона сильно і мовби роздратовано била крилами, і сила бризок змішалася з дощем. Потім крила перестали торкатись води. Крилама летіла, з кожним помахом піднімаючись, Варана то втискало в сідло, то він раптом втрачав вагу, і шлунок стрибав до горла.

Крилама зненацька круто взяла вбік. Праве крило її вказувало вниз, ліве – у небо; Варану здалось, що він зараз упаде. Гарячково намацуючи ногами опертя, він побачив селище, розсип людей на березі, гладеньке море в плямах дощу, човни, будинки й вулиці, рівчаки, водозбірні… І враз усе зникло – навалився туман.

Варан затамував віддих.

У повній тиші – ні ревіння вітру, ні шуму ґвинта – крилама випірнула з хмар, і Варан замружився. Окуляри лежали в нагрудній кишені, але дотягтися до них не було ніякої змоги – обидві руки були потрібні для того, щоб триматися за мага.

Сонце пробивалося крізь шкіру, викушувало очі з-під повік. Варан нахилив голову; як шкода, що він такий сліпий. Крилами піднімаються незмірно вище, ніж здатен ґвинт. Не побачити, не встигнути…

Стало тяжко дихати. Закрутилось у голові. Маг щось гукнув – Варан не розібрав.

Сідло знову нахилилось. Він зрозумів, що зараз упаде, і що цього разу смерті не минути. Крилама закричала – заревла начальницьким басом, і знизу їй відповіли такі ж голоси…

Різкий поштовх пожбурив Варана на жорстку спину мага, що сидів попереду. Гаряче світло лежало на обличчі, немов розпечена долоня.

– Приїхали, – сказав маг. – Можеш розтулити пальці.

Варан подумав, як принизливо буде, коли його пальці доведеться розтискати з допомогою чужих людей. Зібрався на силі й звільнився від мага, навіть, здається, злегка його відштовхнув. Потім поліз у нагрудну кишеню і негнучими пальцями видобув окуляри.

Видно було погано. Посеред усього стояв чорно-червоний круг; тільки краєчком ока можна було розрізнити камінні підмостки під ногами крилами і край цих підмостків, а за краєм – небо й нове каміння, скелі далеко внизу.

– Це вежа, – сказав маг, спускаючись із сідла по ремінній драбинці. – Як можеш, дивись під ноги.

– Тут немає чим дихати, – сказав Варан через силу.

– Горні теж важко дихати в піддонні…

Варан намацав на боку крилами драбинку, спустився, плутаючись у пір’ї, і сів на гаряче каміння. Вітер, що торкнув щоки, виявився крижаним.

– Додому, – звелів маг птаху. Варан закрив руками вуха, тому що лопотіння крил оглушало, а буревій піднявся зовсім уже нестерпний.

– Іди за мною, – сказав маг Варану. – Тут люк.