Слава ЗСУ!

Останні сили нещасного танули. Він відчув страх за своє життя. Та й недарма - смерть дивилась йому в обличчя.

І в цю фатальну мить з уст його злетів вигук. Дивна річ - у тому вигуку звучав не жах, а радість! А ще дивовижніше було те, що, почувши його, койоти враз відступили.

Сутичка припинилась, і на короткий час запала тиша. Та причиною цього був не сам вигук жертви хижаків, а те, що його викликало.

Почулося тупотіння коня, що скакав сягнистим чвалом, а потім гучний гавкіт собаки.

Знесилений молодик почав гукати на допомогу. Кінь скакав десь зовсім близько. Вершник, що їхав на ньому, не міг не почути тих вигуків.

Та ніякої відповіді не було. Кінь проскакав мимо, і тупотіння його копит почало віддалятися. Бідолаху знов охопив розпач. А підступні хижаки з новим завзяттям кинулися в бій.

Сутичка спалахнула знов і за мить стала така сама запекла, як і перед тим. Нещасний розумів, що жити йому лишилося лічені хвилини, і відбивався вже тільки з відчаю.

Аж раптом бій знов урвався - цього разу його спинила нова з'ява, що додала бідолашному страдникові мужності й надії.

Хоч вершник лишився байдужий до його волань, зате собака поспішив на допомогу. Великий шотландський хорт рідкісної й чистої породи раптово вискочив із чагарів і з басовитим гавкотом кинувся до місця сутички.

- Друг! Хвалити Бога, це друг!

Тим часом собака перестав гавкати і, вишкіривши зуби, з розгону вдерся в гурт койотів, що вже сполохано повернули назад. Ту ж мить його могутні щелепи зімкнулись на одному з хижаків, підняли його, труснули, мов пацюка, і в наступну мить пожбурили на землю з переламаним хребтом. Така сама доля спіткала ще одного, та, перш ніж дійшлося до третього, нажахані вцілілі койоти, підібгавши хвости, із скавучанням дременули геть і за хвилину всі до одного зникли там, звідки й з'явилися,- в безмовній похмурій хащі. Врятований страдник нічого більше не бачив: його залишили останні сили. Він тільки встиг простягнути руки назустріч своєму рятівникові й з усмішкою обняти його. А тоді, щось лагідно шепочучи до собаки, поволі знепритомнів.

Невдовзі свідомість повернулася до нього. Звівшись на лікті, він здивовано роззирнувся довкола.

Перед очима його постало моторошне, криваве видовище. Та коли б він не зомлів, то побачив би картину ще страшнішу. Поки він лежав непритомний, галявиною проїхав вершник і знову зник у заростях. Той самий вершник, чий кінь сполохав був койотів своїм тупотінням і чиє вухо лишилося глухе до покликів на допомогу. Він приїхав надто пізно та й не з тим, щоб допомогти. Мабуть, тільки хотів напоїти коня.

Кінь увійшов просто в струмок, напився, а тоді вийшов на протилежний берег, проскакав відкритою місциною і зник у хащі.

Вершник не звернув уваги на простерте біля струмка тіло; та й кінь, побачивши його, лише форкнув, а поминаючи мертвих койотів, злякано сахнувся вбік. То була не дуже велика, але напрочуд гарна, досконалої будови тварина. А от вершник аж ніяк не відзначався досконалістю: йому бракувало голови!

Власне, голова в нього була, тільки не там, де належало. Вона стриміла біля луки сідла, впираючись у сідельну кобуру, і здавалося, ніби вершник тримає її в руці.

Страхітливе видовище!

Коли він проїжджав галявиною, собака загавкав і провів його до краю заростей. Він уже давно супроводив вершника без голови, біжучи слідом за ним, хоч би куди той поїхав. Та тепер він залишив того байдужого до нього супутника і, повернувшись до непритомного молодика, ліг поряд з ним.

Саме в ту мить бідолаха прийшов до тями й пригадав усе, що з ним сталося. Погладивши собаку, він знов простягся на траві, прикрив обличчя полою плаща, щоб захистити його від палючого сонця, і заснув.

Пес лежав біля його ніг і собі дрімав, але тільки уривцем. Раз у раз він підводив голову й сердито гарчав, коли крила грифів шурхотіли надто близько від нього.

Молодик щось бурмотів уві сні. З його уст злітали безладні слова, що виказували химерну плутанину думок: то він палко присягався комусь у коханні, то раптом заводив про якесь убивство.

Розділ LI ДВІЧІ ОЧМАНІЛИЙ

Тим часом повернімося знов до відлюдної хатини на березі Аламо, яку так зненацька покинули картярі, що завітали в гості, поки господаря не було вдома.

Скоро вже полудень наступного дня, а господар і досі не повернувся. Колишній помічник стайничого з Баллі-баллаха знову сам-один у хакале і знову лежить на підлозі геть п'яний. Але це вже не те сп'яніння, свідками якого ми були останнього разу. Відтоді ірландець уже встиг протверезіти і тепер спить мертвим сном після нового звертання до бога вина.