Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Мисливець миттю звернув очі на собаку. І справді, на шиї в того був ремінець з оленячої шкіри, а на ньому висіло щось ніби малесенький пакуночок.

Зеб витяг з піхов ножа й швидко ступив до собаки. Той злякано відсахнувся, але потім, заспокоєний лагідними словами, зрозумів, що йому не хочуть заподіяти зла, і сам підійшов до мисливця.

Ремінець було вмить розрізано, пакуночок розгорнуто, і в Зебових руках опинилася... візитна картка! На ній, як і годиться, значилось ім'я власника, але було надряпано щось іще, начебто червоним чорнилом, а насправді - кров'ю.

Будь-який мисливець, хоч в якій би глушині він жив, уміє читати. Не був винятком і Зеб Стамп. Отож він одразу розібрав слова, нашкрябані на картці. Коли він їх прочитав, з уст його злетів вигук, зовсім не схожий на попередні тяжкі зітхання. В тому вигуку бриніла радість.

- Ну, хвалити Бога! - мовив він.- І спасибі старому вчителеві, що втовкмачував мені в голову шкільну науку... Твій хазяїн живий, Феліме! Живий! Ось поглянь... Ба, ти ж не вмієш читати. Та дарма. Він живий, живий!

- Хто? Панич Моріс? То подякуймо Богові й...

- Е, нема коли дякувати. Неси ковдру та реміння, а я піду приведу свою худобину. Та не барися! Ще півгодини згаємо - і буде запізно!



Розділ LIII В ОСТАННЮ МИТЬ

«Ще півгодини згаємо - і буде запізно!»

З цими словами старий мисливець швидко подався від хатини.

Він мав рацію, тільки помилився в часі. Якби він сказав «півхвилини», це було б ближче до правди. Навіть тієї ж таки миті, коли мовлено ці слова, бідоласі, що написав записку кров'ю, прикликаючи на допомогу, знов загрожувала страшна небезпека: койоти повернулись і оточили його кільцем.

Та навіть не їх мав боятися той нещасний. Його чекала сутичка з іще грізнішим ворогом.

Читач уже, напевне, зрозумів, що той молодик у плащі й панамі - не хто інший, як Моріс Джеральд. Після описаного вище бою з койотами, врятований від неминучої загибелі вірним Тарою, він хотів тільки одного - спочинку. Отож, цілком певний, що чотириногий друг зможе захистити його й від чорних птахів, і від койотів, з якими він щойно бився, Моріс скоро заснув і спокійно проспав кілька годин.

Прокинувся він сам і, відчуваючи, що сон повернув йому трохи сили, знов почав думати про ті небезпеки, які чигали на нього довкола.

Собака врятував його від койотів і, певна річ, захистив би від їхніх нових наскоків, якби вони зважились напасти. Але доки ж усе те могло тривати? Вірна тварина була неспроможна зрушити його з місця, а лишитися там означало напевне вмерти з голоду, а то й від ушкоджень, яких він зазнав.

Він звівся на ноги, але тут-таки зрозумів, що ні стояти, ні йти не може. До болю в нозі\u1076долучилася страшенна кволість, і, на превелику силу ступивши зо два кроки, він мусив знову лягти.

Та в ЦЮ мить йому сяйнула щаслива думка: собака міг віднести до хатини записку!

- Якби тільки примусити його піти від мене,- промовив мустангер, звертаючи допитливий погляд на Тару.- Іди-но сюди, друже! - покликів він.- Я хочу, щоб ти прислужився мені як листоноша й відніс додому листа. Розумієш? Ось постривай, зараз я напишу його, а тоді розтлумачу тобі все до ладу... На щастя, в мене є при собі візитна картка,- провадив він, намацавши в кишені гаманець.- А от олівця немає. Та дарма - он скільки навколо чорнила, а перо можна взяти в отієї агави.

Мустангер підповз до згаданої рослини і відламав гострий кінець одного з довгих м'ясистих листків. Умочаючи його в кров мертвого койота, що лежав поруч, він нашкрябав на картці кілька слів. Потім загорнув її в клаптик церати, відірваний від підкладки папами, і прив'язав ремінцем на шию собаці.

Лишалося тільки вирядити того чотириногого листоношу в дорогу.

Та це виявилося не так легко. Безсловесна тварина, попри весь свій розум, не могла збагнути, чому вона має залишити того, кого так віддано любить. Мустангер і лагідно умовляв собаку, і суворо наказував йому йти, але все було марно.

І тільки тоді, коли господар, чиє життя вірний пес нещодавно врятував, з удаваним гнівом нагримав на нього і вдарив його костуром, той нарешті скорився. Навіть собача відданість не знесла такої кривди, і, раз у раз докірливо озираючись на господаря, Тара знехотя потюпав у зарості.

- Бідолаха! - мовив мустангер, коли собака зник з очей.- Це ж однаково що вдарити самого себе чи найближчого друга. Ну, та нічого не вдієш, а свою вину я спокутую - аби тільки Бог дав побачити його знову. А тепер треба підготуватися до нового нападу тих тварюк. Вони ж напевне повернуться, тільки-но побачать, що я лишився сам.

Попередня
-= 124 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар