Слава ЗСУ!

Він уже обміркував, як захиститися від койотів. Неподалік стояло пеканове дерево,- ми вже згадували про нього,- і від його стовбура футів на шість-сім од землі і близько одна до одної простяглися вбік дві грубі гілляки. Мустангер, зняв з себе плащ, простелив його на траві й зробив по краях кілька розрізів ножем. Потім розмотав свій шовковий пояс, розірвав його посередині на дві довгі смуги й, перепустивши їх крізь ті дірки, прив'язав розіпнутий плащ краями до тих двох гілляк. Вийшло щось на зразок гамака, в якому могла лягти людина.

Мустангер знав, що койоти не вміють лазити по деревах, і, простягтись у своєму підвісному ліжку, міг спокійно спостерігати, як вони силкуватимуться добратись до нього. А що вони повернуться, він анітрохи не сумнівався - тим-то й завдав собі стільки клопоту з гамаком. Та коли б і мав хоч якийсь сумнів, то він дуже скоро розвіявся б, бо койоти й справді почали вилазити з хащі. Один по одному, скрадаючись і за кожним кроком сторожко роззираючись, вони підступали все ближче до місця недавньої сутички. А коли пересвідчилися, що ворога-собаки немає, знов збилися там усією зграєю, і Моріс знову побачив, на яку жахливу жорстокість здатні ці полохливі тварюки.

Спершу вони з незбагненною жадібністю пожерли своїх мертвих родичів, та ще й так швидко, що наш мимовільний свідок навряд чи встиг би полічити до двадцяти. Потім їхні погляди звернулися до нього. Чіпляючи свій гамак, мустангер не подбав про те, щоб якось приховати його. Він прилаштував плащ так високо, щоб до нього не дістали койоти, і цього, на його думку, було цілком досить.

Темний плащ одразу впав у око хижакам; добре бачили вони й те, що там лежить людина. Отож, іще дужче розпалені, койоти всі як один скупчилися під деревом. Страх було дивитись, як вони облизувалися після своєї жахливої учти.

Та Моріс-мустангер майже не зважав на них, навіть тоді, коли вони підстрибували, намагаючись учепитися в нього зубами, чи пробували дертися по стовбуру дерева. Він гадав, що ніяка небезпека йому не загрожує.

А проте була-таки небезпека, якої він не передбачив, і згадав він про неї аж тоді, коли хижаки облишили свої марні спроби й, відсапуючись, полягали під деревом.

З усіх диких мешканців прерій і тропічних хащів койот - найхитріший. Будь-який мисливець скаже вам, що хитрішого звіра немає. Хитрістю койот перевершує лисицю, жорстокістю - вовка. Його можна приручити, але він першої-ліпшої миті ладен укусити руку, яка його гладить. Навіть мала дитина може нагнати його геть звичайнісіньким дрючком, та горе знесиленій людині, на яку він нападе. Поодинці койоти полохливі, мов зайці, але в зграї - а вони полюють тільки зграями - їхня боягузливість не така помітна і часом, коли вони дуже зголоднілі, їхня хижа вдача обертається такою жорстокістю, що вони починають здаватися навіть хоробрими.

Та чого слід найбільше боятися в койота - то це його хитрості, і, пригадавши все, що він знав про цих тварин, мустангер не на жарт занепокоївся.

Коли хижаки збагнули, що їм до людини не добратися,- а збагнули вони це невдовзі,- то, замість піти геть, усі до одного повмощувались на траві під деревом, а тим часом із заростей на галявину збігалися ті, що відстали від зграї. Мустангер зрозумів, що вони замислили справжню облогу.

Здавалося б, йому не було чого тривожитись у своєму безпечному, високо підвішеному захистку. Та він і не тривожився б, якби не інше, щохвилини дошкульніше лихо, те ж таки, якому він ледве зарадив напередодні: його знов почала мучити спрага.

Бідолаха картав себе за те, що виявився таким незавбачливим і не подумав про воду перед тим, як залізти в свій гамак. Йому ж тоді нічого не варт було запастися водою. Струмок протікав поруч, а за посуд цілком могло правити увігнуте листя тієї ж таки агави.

Та докоряти собі було пізно. Вода дзюрчала просто в нього перед очима, і від того спрага ставала ще нестерпнішою. Дістатися до струмка він міг, тільки пробившись крізь оточення койотів, а це означало неминучу загибель. На те, що повернеться собака й удруге вирятує його, мустангер покладав дуже мало надій, а ще менше - на те, що його записка потрапить до рук людині, котрій її призначено. На це був хіба що один шанс проти ста.

Коли людина втратить багато крові, спрага посилюється особливо швидко. Муки бідолашного страдника ставали щомить тяжчі. Чи довго йому судилося терпіти їх?

Цього разу нещасний почав марити. Зграя хижаків нараз подесятерилась у нього в очах, і тепер замість сотні вовків на галявині під деревом, заповнивши її всю, юрмилася ціла тисяча! Койоти підступали чимраз ближче, і їхні очі лиховісно горіли. Червоні язики лизали звислі краї плаща, гострі зуби роздирали цупку тканину. Хижаки підстрибували так високо, що він уже чув їхній огидний віддих...