Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Ірландцеві випала добра нагода втекти, і він не забарився скористатися з неї. Виборсавшись із своїх пут, він нишком поповз геть між ніг збуреного натовпу.

Ніхто й не помітив його втечі. Знавіснілі від збудження люди штовхали одне одного й не зводили очей з дерева, що мало стати шибеницею.

Побачивши, як Фелім поповзом скрадається геть від місця суду, можна було б подумати, що, діставши змогу втекти, він рятує власне життя й забув і думати про свого господаря.

Щоправда, він уже нічим не міг допомогти мустангерові і сам це розумів. Усе, що можна було сказати на його захист, він сказав, і будь-які дальші його спроби нічого б не зарадили, а то й ще дужче розлютили б суддів. Отож, коли б він, скоряючись інстинктові самозбереження, і надумав утекти, це навряд чи випадало б назвати зрадою. Так розважив би кожен.

Але це припущення було б несправедливе щодо Феліма. Відданий слуга й думки не мав покинути господаря в скруті, не спробувавши визволити його з рук тих нелюдів, які жадали його смерті. Він знав, що сам нічого не вдіє, і сподівався тільки на Зеба Стампа. Оце ж задля того, щоб викликати старого мисливця умовним сигналом, який так добре прислужився йому минулого разу, він і повз тепер геть від страшного судного місця.

Вибравшись із стовписька, Фелім шаснув під дерева і, ховаючись за стовбурами, перебіг туди, де, залишена на довгій припоні, скубла траву Зебова стара кобила. По всьому краю галявини стояли припнуті до дерев коні приїжджих, утворивши ніби живу заслону. Скрадаючись за нею, Фелім, ніким не помічений, підступив упритул до конячини.

І вже аж тоді він згадав, що прийшов без потрібного знаряддя. Колюча гілка кактуса випала в нього з рук, ще як його схопили, і лежала тепер десь під ногами в напасників. Повернутися до неї Фелім не міг, бо його неминуче помітили б і схопили знову, не давши зробити те, що він замислив. Не мав він при собі й ножа чи чогось іншого, щоб зрізати ще одну гілку.

Він стояв гірко засмучений, не знаючи, що робити. Але це тривало лише якусь мить. Гаяти час було не можна. Над його господарем нависла смертельна небезпека, і кожна хвилина могла стати фатальною. Треба було рятувати його будь-що.

З цією думкою вірний Фелім кинувся до кактуса і, схопивши голіруч колючу гілку, відламав її від стебла.

Пальці його були геть подерті, але хіба це щось важило, коли йшлося про життя його любого господаря! Так само на відчай душі Фелім побіг назад до кобили й, ризикуючи наразитися на її копита, ще раз пустив у діло своє пекельне знаряддя.

На той час мустангерові вже наділи на шию мотузку й ретельно перевірили зашморг, щоб не вийшло ніякої похибки. За другий кінець, перекинутий через гілляку, вхопилися ті двоє бородатих харцизяк, яким, здавалось, аж руки свербіли швидше смикнути мотузку. їхні обличчя та пози виказували невблаганну жорстокість. Обидва чекали тільки слова.

Та, власне, сказати це слово ніхто не мав права. Через те й зволікали із стратою. Ніхто не хотів віддавати наказ, що позбавив би життя таку ж, як і вони, людину. І хоч майже всі вважали засудженого злочинцем і щиро вірили, що то він убив Генрі Пойндекстера, проте ні в кого не вистачало духу взяти на себе обов'язки шерифа [72]. Навіть Колхаун притих.

Не можна сказати, що їм забракло лихої волі. Ні відставному капітанові, ні більшості «регуляторів» її не бракувало. Вони й не думали відступатися від свого наміру. Затримка виникла тільки тому, що всі вони нараз усвідомили незаконність своїх дій. Та це було лише коротке затишшя, як ото під час грози перед страшним ударом грому.

Запала урочиста цвинтарна тиша. Всі мовчали, відчуваючи присутність смерті, та ще й у найжахливішій і найпотворнішій подобі. Більшість розуміли, що саме вони прикликали її сюди і що вона вже зовсім поруч.

Вони стояли принишклі й непорушні, мов дерева навколо галявини. От-от щось мало статися.

І таки сталося, але не те, чого всі чекали й що самі намислили. Замість побачити, як Моріс Джеральд повисне на гілляці, їм довелося стати свідками зовсім іншого видовища, такого чудернацького, що воно враз розвіяло всю похмуру врочистість хвилини й на якийсь час відвернуло страшну розв'язку.

Стара кобила, що, як усі знали, належала Зебові Стампу, раптом наче здуріла. Вона почала дико витанцьовувати на траві, високо хвицаючи копитами в повітрі, і по всій околиці розляглось її несамовите пронизливе іржання. Його підхопила і вся сотня коней, що стояли край галявини, прив'язані до дерев: уже за мить вони так само дико вистрибували й шалено іржали.

Ніякі чари не сподіяли б такої швидкої переміни, яка сталася на лужку перед хатиною мустангера. Здавалось, усі забули не тільки про страту, а й про самого засудженого.


  72 Шериф - урядовець, що виконує певні адміністративні й судово-поліційні функції в окрузі.

Попередня
-= 153 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар