Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Отак він стояв і наслухав, аж поки скінчилися «кінні торги», та й якийсь час опісля. І тільки коли ті двоє попрощалися й роз'їхалися врізнобіч, вийшов з-поза акацій.

Спинившись на тому місці, де щойно стояли міняльники, Зеб повів очима за кожним з них і вигукнув:

- Оце маєш! Дійшли згоди диявол з дияволицею! І побий мене грім, коли я знаю, котре з них більше вигадало на цьому гендлі!



Розділ LXXX НА ЧАТАХ ПРОТИ ВОРІТ

Минув деякий час, перше ніж Зеб Стамп вийшов із схованки, звідки спостерігав обмін кіньми,- аж поки обоє «гендлярів» зникли з очей. Але він не подався за жодним з них, а спинився серед дороги, ніби не знав, за котрим рушити.

Та насправді спинився Зеб не через те - просто йому треба було, як він сам казав, «добре помізкувати».

Думки його снувалися навколо того обміну: він чув усю попередню розмову і Колхаунову пропозицію. Саме ця пропозиція і дивувала мисливця або, краще сказати, змушувала замислитись. Навіщо був потрібен відставному каштанові обмін кіньми?

Зеб знав, що мексиканка сказала правду: «американський» кінь коштував таки куди дорожче за мустанга. Знав він і те, що Кассій Колхаун аж ніяк не з тих, кого можна обдурити в кінному торзі. То чому ж він пішов на такий невигідний обмін?

Старий мисливець зняв свого повстяного капелюха й раз чи два провів рукою по скуйовдженому чубі, а потім і по шпакуватій бороді. Очі його були втуплені додолу, так наче він сподівався знайти відповідь на своє невисловлене запитання в траві під ногами.

- Причина може бути тільки одна,- зрештою пробурмотів він.- Сірий мустанг прудкіший на ноги, про це годі й говорити. Оце того він і знадобився містерові Касу. А то б з якого дурного дива він отак проміняв коня, за якого йому б дали в Техасі чотири мустанги, а в Мексиці й усіх вісім! Схоже, що він узяв того сірого тільки заради його ніг. Але навіщо?.. Е-е, побий мене грім, здається, я таки догадуюсь! Йому треба... еге ж, зрозумів... йому потрібен кінь, що зможе здогнати отого безголового!.. Авжеж, ось чого йому треба, це ж так само ясно, як те, що мене звуть Зебулон Стамп. Він спробував гнатися за ним на «американцеві», але той не подужав, я ж сам бачив. А тепер думає здогнати на мустангу. Йому аби запопасти того вершника. Отож він напевне подасться шукати його знов. Мабуть, поїхав оце до Каса-дель-Корво трохи під'їсти, але він там не забариться. Рано чи пізно дехто знов побачить його в прерії, і то буде не хто інший, як Зебулон Стамп... Ану, худобино! - гукнув він до кобили.- Ти думала, що вже підеш додому? То ти помилилася. Доведеться тобі попастися тут години зо дві, а може, й цілу ніч. Трава тут начебто непогана, отож матимеш час поласувати... Ну, йди, наїдай собі черево!

Говорячи отак до кобили, Зеб зняв з неї вуздечку й почепив на сідло, щоб тварині вільніше було скубти траву. Потім залишив її серед заростей, а сам рушив стежкою, якою щойно поїхав Колхаун.

Кроків за двісті зарості скінчилися. Далі простяглась відкрита рівнина, за якою було видно гасієнду Каса-дель-Корво. На тлі білої чільної стіни вирізнялася постать вершника, та за хвилю вона зникла в темному отворі великих воріт.

Зеб знав, хто зник за ворітьми.

- Оце звідси,- мовив він стиха,- я зможу побачити, як він виїде знов. І побий мене грім, коли я цього не дочекаюсь, хай би навіть довелося нидіти тут до ранку. Отож наберімося терпцю.

Спершу він укляк на коліна, але, трохи посовавшись, прихилився спиною до стовбура акації і сів на землю. А тоді видобув із своєї неосяжної кишені торбину, в якій був кукурудзяний корж, чималий шмат смаженини та фляжка - судячи із запаху, з мононгахільським віскі.

З'ївши половину коржа і стільки ж м'яса, він поклав решту назад у торбину й почепив її на гілку в себе над головою. Тоді добре потяг із фляжки, запалив люльку і, знов прихилившись до стовбура й склавши руки на грудях, звернув погляд на ворота Каса-дель-Корво.

Так він чатував цілих дві години, не зводячи погляду з воріт, а коли' й зводив, то лише на коротку мить, так що ніхто не міг вийти звідти непоміченим.

Час від часу з гасіенди виходили й заходили туди люди, чоловіки й жінки. Та навіть здаля з їхнього простого білого одягу й темних облич було видно, що то всього-на-всього слуги. До того ж усі вони ходили пішки, а той, на кого чекав Зеб, мав виїхати на коні.

Він облишив своє чатування аж тоді, як зайшло сонце, та й то тільки щоб змінити спостережний пост. Коли над рівниною почали спускатися багрянисті сутінки, мисливець звівся на ноги, неквапливо випроставсь і сперся плечима об стовбур, неначе так йому краще «мізкувалося».

Попередня
-= 183 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар