Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

- Цілком може бути, що той тхір вигулькне вночі,- міркував він,- або ж удосвіта. А мені треба побачити, куди він подасться... Мабуть, кобилу тягти за собою не варто,- провадив Зеб, озирнувшись туди, де залишив свою «худобину».- Вона мені тільки заважатиме. Та й ночі тепер місячні, отож її ще хтось помітить від негритянських халуп. Краще хай лишається тут - і не видно нікому, і трави вдосталь.

Зеб повернувся до кобили, зняв з неї сідло, припнув її на довгій мотузці до дерева, а тоді відв'язав від сідла свою стару ковдру і, перекинувши її через руку, пішов у напрямі Каса-дель-Корво.

Він ішов не розміреним кроком, а то наддавав, то стишував ходу, чекаючи, поки добре посутеніє, щоб його не помітили з гасієнди. Така обачність не вадила, бо він мав перейти рівну луку, де не було ні кущів, ні якоїсь іншої заслони. Лише подекуди стояли поодинокі деревця, але надто далеко одне від одного, щоб сховатися за ними від випадкового погляду з вікна чи тим паче з асотеї.

Час від часу Зеб спинявся й дожидав, поки ще трохи згустяться сутінки.

Отак помалу скрадаючись, він опинився кроків за двісті від гасієнди якраз тоді, коли на небі згас останній відсвіт сонця. То була кінцева мета його денних мандрів, і, може, там-таки йому судилося перебути й цілу ніч.

Поруч ріс низький розложистий кущ, і, простягтись під ним, старий мисливець знову став пильно дивитись на ворота гасієнди, хоч, власне, й доти не спускав їх з ока.

За цілу ту ніч Зеб Стамп ні на мить не склепив обох очей воднораз. Котресь із них повсякчас пильнувало, і непохитно суворий вираз, який не сходив з обличчя старого мисливця, промовисто свідчив, що спонукає його до того справа надзвичайної ваги.

У перші вечірні години одноманітність його самотнього чатування хай і не скрашували, то хоч порушували звуки, що долинали з садиби, від невільничих халуп,- гомін голосів, часом і сміх,- але не такі гучні, як звичайно. Не чути було ні співу скрипочки, ні веселого деренчання банджо, що майже завжди лунали ввечері коло негритянських осель. Похмура тінь, що нависла над «великим будинком», гнітюче вплинула й на чорних невільників.

Десь ближче до півночі ті голоси змовкли, і кругом запала тиша, що її лише вряди-годи уривав якийсь неприкаяний собака, обзиваючись на виття койотів у прерії.

Старий мисливець дуже натомився за день і тепер насилу перемагав дрімоту. Нарешті, коли сон майже здолав його, він рвучко звівся на ноги, двічі обійшов навколо куща, а потім знову ліг, запалив люльку і, сховавшись у кущ, викурив її аж до денця.

Весь той час він так само не спускав з ока чільної стіни гасієнди, яку було добре видно в ясному світлі місяця,- але її важкі ворота так і не відчинились.

Перед сходом сонця - як і напередодні після заходу - Зеб мусив знову змінити спостережний пост. Як тільки на обрії завиднів перший проблиск світанку, він тихо підвівся, накинув на плечі ковдру і, притримуючи її рукою на грудях, поволі пішов геть від Каса-дель-Корво тією самою стежкою, якою дістався туди минулого вечора.

Він знов ішов то швидше, то повільніше, раз по раз спиняючись і нишком поглядаючи назад. Але ніде не стояв довше, аж поки не дійшов до акації, під якою вчора вечеряв, і, так само сівши спиною до стовбура, взявся до сніданку.

Друга половина коржа і решта м'яса швидко зникли у нього в роті, а за ними й рідина, що лишалась у фляжці. Потім Зеб набив люльку тютюном і вже збирався запалити, коли раптом щось змусило його квапливо вкинути кресало назад у торбину.

У сизому світанковому присмерку на стіні Каса-дель-Корво виникла темна пляма - там відчинили ворота.

Майже ту ж мить показався й вершник на невеликому сірому коні, і ворота одразу зачинилися за ним.

Зеб Стамп до всього того не придивлявся. Його цікавило лиш одне: куди поїде той ранній подорожній. Минуло всього кільканадцять секунд, і він про це дізнався. Голова коня і обличчя вершника були звернені в його бік.

Не став Зеб роздивлятись, і що то за вершник, і що за кінь. Він анітрохи не сумнівався, що обоє- ті ж таки, котрі проїхали цією стежкою вчора надвечір, і так само не сумнівався, що вони проїдуть нею і тепер.

Отож, не гаючи часу на зайві спостереження, він подався до своєї кобили, квапливо осідлав і загнуздав її, а тоді одвів у захисток, звідки міг добре бачити стежку між заростями, сам лишаючись непоміченим.

Там Зеб і став чекати, коли над'їде вершник на сірому коні - він знав напевне, що то капітан Кассій Колхаун.

Він стояв там і далі - аж доти, доки той проскакав повз нього, виїхав із заростей і поступово зник з очей ген у вранішній імлі, що повивала прерію.

Попередня
-= 184 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар