Слава ЗСУ!

Може, той джентльмен і справді виявив великодушність, а може, націлявся на депутатське крісло в конгресі, проте ходили чутки, ніби приїхати сюди його спонукало золото, отримане з прекрасних жіночих рук.

Як задощить, то вже задощить. Цю приказку, справедливу щодо техаської погоди, цього разу цілком можна було прикласти й до охоронців закону.

Напередодні суду до форту Індж приїхав ще один адвокат і заявив, що виступатиме на захист обвинуваченого. Цей добродій відбув ще довшу подорож, ніж його колега з Сан-Антоніо: щоб дістатися сюди із столиці Смарагдового острова, йому довелося перетнути Атлантичний океан. І тільки задля того, щоб побачитися з людиною, яку звинувачували в убивстві!

Щоправда, цієї обставини дублінський адвокат не передбачав: він приїхав зовсім в іншій справі й неабияк здивувався, коли, прибувши зі своїми валізами до готелю містера Обердоффера і запитавши, де можна знайти Моріса Джеральда, почув у відповідь, що той у в'язниці. Та ще дужче здивувався приїжджий, дізнавшись про причину ув'язнення.

- Що? Спадкоємця роду Джеральдів звинувачують в убивстві? Власника замку Баллах, розкішного парку й маєтку! Та ось же в мене при добі всі папери... Що за дурниці! Проведіть мене до нього!

Хоч містер Обердоффер і схилявся до думки, що його новий пожилець навіжений, проте вволив його прохання і послав слугу провести його до гауптвахти.

Та якщо ірландський адвокат і був навіжений, то дуже послідовний і наполегливий. Йому не тільки дали побачення з ув'язненим злочинцем, але й дозволили вільно навідувати того у військовій в'язниці в зручний для нього час. Цей .привілей він здобув, показавши майорові якийсь папір, і той-таки папір допоміг йому зав'язати дружні стосунки з його техаським колегою.

Приїзд ірландського адвоката в таку вирішальну годину породив безліч міркувань і здогадів у форті, селищі й усій околиці. В барі готелю «Напоготові» аж гуло від усіляких припущень - не будемо називати їх плітками, бо ж відомо, що пліткарів у Техасі не водиться. Деяка загадковість приїжджого джентльмена ще дужче підігрівала загальну цікавість, уже й так украй розпалену одкровеннями «старого Доффера».

Проте заокеанський охоронець закону показав, що він вірний традиціям свого фаху. Коли не рахувати кількох уже згаданих необачних слів, що вихопились у нього з подиву в першу хвилину, він більш ні разу не схибив і тримав рот міцно стуленим, як ото устриця свою скойку за морського відпливу.

Та, власне, він і не мав часу на балачки. Вже другого дня після його приїзду мав розпочатися суд, і майже весь той час, що лишався в нього на приготування, він проводив або у в'язниці, зі своїм підзахисним, або ж замкнувшись наодинці з адвокатом із Сан-Антоніо. Пішов поголос, ніби Моріс Джеральд розповів їм якусь дивовижну й страхітливу історію, але подробиць ніхто не знав, і всі аж нетямилися з цікавості.

Знав ту історію лиш один - знав і міг її підтвердити. То був старий мисливець Зеб Стамп.

Можливо, знав її і ще один, хоч йому ні звинувачений, ні його захисники не звірялися.

Зеб також не показувався в їхньому товаристві. Тільки раз він мав з ними довгеньку-таки розмову, а тоді зник, і ніхто більш не бачив його ні коло гауптвахти, ні в селищі. Всі гадали, що він, як звичайно, подався на пошуки здобичі - оленя, ведмедя чи «булькотуна».

Та всі помилялися. Зеб Стамп на час облишив своє звичайне діло - полювання на лісову дичину.

То правда, він і цього разу подався на пошуки, але мав на оці іншу здобич - не звіра й не птаха, а істоту, аж ніяк не належну до тваринного світу. Він вирушив шукати вершника без голови!

Розділ LXXXIV ЛЮБЛЯЧИЙ НЕБІЖ

- Завтра його судитимуть... хвалити Бога, вже завтра. Навряд щоб хтось за цей час зловив ту трикляту мару, а може, й ніколи не зловлять. А більш мені нема чого боятись. Нехай спробують без цього збагнути, що і як. Та щоб я пропав, коли й самчцось розумію! Ото тільки... Дивно, чого це приїхав той ірландський крутій. І отой, із Сан-Антоніо,- хто його сюди викликав і навіщо? Хтось же мав йому заплатити... Ет, хай їм чорт! Мені на них начхати. Нічого вони не викрутять. Убивство вчинив Джеральд - і край. Усе показує на нього, і всі так думають. Доведеться їм визнати винним його, а не кого іншого... Тільки Зеб Стамп цьому не вірить, щось підозрює, старий проноза. Десь він останніми днями запропав. Куди б то йому податися? Кажуть, на полювання. Та яке полювання в такий час? А що, як він полює за т и м? І що, як зловить?.. Я б і сам спробував ще раз, якби був час. Та вже пізно. Завтра до вечора все скінчиться. А як потім щось і випливе... Е, к бісу потім! Головне - мати певність тепер. А там буде видно. Коли вже повісять одного вбивцю, то навряд чи схочуть заводитися ще з кимось. Навіть як і справді виникне якась підозра, вони побояться дати їй хід. Це ж буде все одно що засудити самих себе!.. З «регуляторами» я, здається, все залагодив. Навіть Сем Менш начебто більше не сумнівається. Я таки переконав його, розповівши, що чув тієї ночі. Розповів трохи більше, ніж чув насправді, хоч як на мене, то й того було б досить, щоб збожеволіти. Ет, хай воно все западеться! Що було, того однаково не вернеш. Бачилася вона з ним - ну й нехай! Зате вже тепер не побачиться, хіба що на тому світі. Ну, та це вже як сама захоче... Не думаю, одначе, що між ними щось аж таке було. Хоч який у неї норов, вона не з тих жінок, і, може, то справді була тільки вдячність... Та ні ж бо, ні! Не дури себе... Із самої лише вдячності не встають з ліжка серед ночі, щоб бігти на побачення в глухий закуток саду. Вона кохає його, кохає!.. Ну й нехай собі кохає, біс із нею! Дружиною його їй не бути. І ніколи більше вона його не побачить, хіба тільки як і далі опиратиметься. Та й тоді побачить лиш на те, щоб допомогти засудити. Одне її слово - і він повисне на гілляці. А вона таки скаже те слово, якщо не скаже іншого, котрого я вже двічі від неї домагався. Третій раз буде останній. Ще одна відмова - і я викладу свої карти. Той ірландський пройдисвіт дістане своє, і вона сама винесе йому вирок. А плантація, будинок, негри, все, що тут є... А, дядечко Вудлі! Вас я й хотів бачити... Наведений монолог відбувався в кімнаті Кассія Колхауна. А урвав його Вудлі Пойндекстер. Зажурений і мовчазний, він никав коридорами Каса-дель-Корво і зайшов до кімнати небожа скоріш випадково, ніж з якимось .певним наміром.