Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

- Оце,- мовить Зеб Стамп, показуючи на неї,- нічогісінько не важить. То я сам стрельнув, я вам про це казав. Бачите, крові тут нема, а це означає, що куля влучила уже в мерця. А от друга - то зовсім інша річ. Оцим пострілом його і вбито, і коли я в біса не помиляюсь, то саме тут ви зможете знайти шматочок свинцю, що заподіяв смерть. Треба розрізати й пошукати.

І ця пропозиція не викликає ні в кого заперечень. Навпаки, сам суддя велить зробити так, як каже Зеб Стамп.

Мотузки розв'язано, гетри розстебнуто, і тіло знімають з сідла. Ті, хто це робить, відчувають, яке воно тверде й заклякле, бо руки та ноги зовсім не згинаються, немов скам'яніли. Але вага свідчить про інше: тіло просто всохло і стало навряд чи важче за мумію.

Убитого обережно вкладають на траву. Сем Менлі та кілька його помічників мовчки схиляються над тілом. За настановою судді Сем робить надріз навколо рани - там, де запеклася кров. Потім розтинає тіло між ребрами, так щоб дістатися до легень.

Те, що шукали, знаходять у лівій легені. Вістря мисливського ножа натрапляє на щось тверде, схоже на свинцеву кулю. Це вона і є.

Кулю виймають, стирають з неї кров і віддають присяжним. Хоч вона й утратила форму, пройшовши крізь гвинтову нарізь ствола, а потім і вдарившись У ребро вбитого, проте на ній і досі неважко розрізнити витиснений півмісяць і дві літери «К».

О, які то промовисті ініціали! Не один з тих, що дивляться на них тепер, пам'ятає, як уперше почув про Цю позначку на кулях. Вони можуть посвідчити, хто хвалився нею, коли зайшла суперечка за вбитого ягуара.

А самому тому хвалькові тепер хоч лікті собі гризи. Але де ж він?

Люди вже запитують про те одне одного.

- Як ви це тлумачите, містере Стампе? - запитує свідка оборонець.

- Та що ж тут тлумачити,- відказує той.- Усе ясно, як Божий день. Кожному дурневі зрозуміло, що саме ця куля вбила молодого Пойндекстера.

- А хто, по-вашому, стріляв?

- Та й це так само ясно. Коли людина підписує листа, то годі помилитися, від кого той лист. І хоч тут ми бачимо тільки перші літери, але й цього досить - вони промовляють самі за себе.

- А от я нічого такого в цьому не вбачаю,- втручається прокурор.- Справді, куля позначена, на ній витиснено літери, але вони можуть мати відношення до однієї відомої всім особи, а можуть і не мати. Та припустімо навіть, що це її ініціали і її куля. Хіба це щось доводить? А скільки разів бувало, що вбивство вчиняли краденою зброєю! Це ж досить поширений злочинний виверт, звичайна річ. Хто може сказати, чи не маємо ми справу з чимось подібним?.. До того ж,- провадить далі той поборник справедливості,- які мотиви до вбивства могли бути в особи, на котру тут кинуто тінь підозри? Я не називаю її ім'я, але кожен знає, чиї це ініціали. Гадаю, і сама та особа не стане цього заперечувати. Але все воно нічого не' доводить, бо інших доказів, що давали б змогу якось пов'язати її ім'я з цим злочином, немає.

- Так-таки й немає? - запитує Зеб Стамп, що нетерпляче дожидав, поки прокурор скінчить свою промову.- А що ви скажете про оце?..- Він дістає із торбинки з кресалом зім'ятий, обпалений по краях і почорнілий від пороху клаптик паперу.- Я знайшов його недалеко від місця злочину,- пояснює мисливець, віддаючи папірця присяжним.- Він зачепився за колючку акації, вилетівши з дула рушниці. Тієї самої рушниці, з якої вилетіла й ця куля. Як я розумію, це шмат конверта, вжитий замість пижа. На ньому надписано ім'я, і цікава річ - це ім'я точнісінько збігається з літерами на кулі. Нехай присяжні самі його прочитають.

Старшина присяжних бере той клаптик паперу, розправляє його і голосно читає:

- «Капітанові Кассію Колхауну»!



Розділ XCVI УТІК!

Ці слова вражають суд, мов удар грому. І майже водночас розлягається багатоголосий крик натовпу.

У тому крику звучить уже не подив, а зовсім інші почуття. В ньому - і виправдання обвинуваченому, і суворий присуд справжньому злочинцеві, що досі був одним з найзапекліших обвинувачів.

Свідчення Зеба Стампа не просто збудили підозру проти відставного капітана. Вони підтвердили думку, що зродилася раніше й міцніла в міру того, як розкривалися все нові й нові обставини, аж поки стала загальним переконанням: Моріс Джеральд не винен, і не його слід судити за вбивство Генрі Пойндекстера.

Так само всі переконані, що судити треба Колхауна. Той обгорілий клаптик паперу став останньою ланкою в ланцюгу доказів, і хоч це доказ непрямий, а мотив убивства лишається незбагненною загадкою, проте навряд чи хоч один з присутніх має тепер сумнів щодо того, хто вчинив цей чорний злочин:

Попередня
-= 213 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар