Слава ЗСУ!

Свідок на хвилю замовкає, наче міркує собі, чи розповідати про всі ті дивовижні пригоди, що сталися при ньому в хакале мустангера. Чи, може, буде краще для підсудного, коли промовчати? І він вирішує дещо приховати.

Та це не подобається прокуророві і той починає перехресний допит.

Зрештою старий мисливець змушений розказати про все, що сталося до тієї хвилини, коли мустангера забрали від нього й замкнули на гауптвахті.

- А тепер,- каже він, коли прокурор дає йому спокій,- я відповів на всі ваші запитання і хочу додати дещо таке, про що вам не спало на думку запитати.

- Кажіть, містере Стампе,- заохочує його адвокат із Сан-Антоніо, знов перебираючи на себе допит.

- Так от, те, що я тепер казатиму, стосується не так підсудного, як того, хто мав би бути на його місці. Я поки що не скажу, хто це такий. Тільки розповім вам те, що знаю і до чого докопався останніми днями, а ви, присяжні, самі розважайте, що й як.

Старий мисливець знову змовкає і набирає повні груди повітря, немов готуючись до довгої промови.

Ніхто не зважується ні перебити його, ні поквапити. Всім здається, що він може розкрити таємницю вбивства. Таємницю вершника без голови вже розкрито.

- Отож слухайте, земляки,- провадить далі Зеб, звертаючись до присяжних уже неформально.- Після того, що я почув, а головне, сам побачив, я зрозумів-, що молодого Пойндекстера справді вбито й немає живого. Добре знав я й те, що мустангер, Моріс Джеральд, не міг вчинити такого підлого лиходійства. Хто ж то був? Оцим запитанням я сушив собі голову, так само як і ті з вас, хто не звик судити не подумавши. Не маючи сумніву, що ірландець не винен, я поклав собі докопатися до правди. Нічого не скажу, багато що свідчило проти нього, таки достобіса багато. І все ж я не вірив цьому й сам подався в прерію пошукати якихось знаків. Я знав, що там мають бути сліди коней - і туди, до місця злочину, й назад. Одначе там було стільки тих слідів, що нехай їм чорт, та ще й усі врізнобіч. Коли б не це, то воно було б заіграшку.

Та натрапив я там на один дуже примітний слід і вирішив піти ним хоч на край світу. То був слід американського коня, що мав на копитах три цілі підкови, а одну зламану. Осьде вона, ця залізячина.

Свідок витягає руку з кишені своєї довгої сукняної куртки. В руці у нього підкова, але не ціла, а на чверть обламана. Він високо підносить її, показуючи судді, присяжним і глядачам.

- Так от, пане суддя, і ви, панове присяжні,- говорить він далі,- кінь з цією підковою був у прерії в ту ж таки ніч, коли вчинено вбивство. Він скакав за тим, кого вбили, і за тим, хто стоїть тут перед вами, звинувачений у цьому вбивстві. Той кінь неухильно йшов їхніми слідами й спинився зовсім недалеко від місця злочину. Але вершник, що їхав на ньому, там не лишився. Він подався далі пішки й ішов аж до того місця, де потім знайшли калюжу крові. Ту кров пролив ' він. Отож на третьому коні, із зламаною підковою, їхав убивця!

- Говоріть далі, містере Стампе! - велить суддя.- Поясніть, що ви хотіли сказати своїм дивним твердженням.

- А ось що, пане суддя. Той, про кого я кажу, став у хащі й звідти послав кулю, що вбила молодого Пойндекстера.

- Хто це? Хто? Ім'я? Назвіть його ім'я! - вигукують водночас зо два десятки голосів.

- Я думаю, ви знайдете його ім'я там.

- Де?

- У мертвому тілі без голови, осьде воно на коні перед вашими очима. Всі ви бачите,- проводить далі свідок, показуючи на моторошного вершника,- оту червону пляму на смугастому покривалі. Посеред неї в дірка. З другого боку на тулубі нещасного хлопчини мала б бути ще одна. Але другої дірки там нема. З цього я розумію, що куля, яка його вбила, лишилася в тілі. То, може, роздягнемо його та подивимось?

Усі мовчки погоджуються з пропозицією свідка. З натовпу виходять кілька чоловік - серед них Сем Менлі - і обережно знімають з убитого серапе. Навколо западав глибока урочиста тиша, не порушувана ані шерехом. І тільки коли серапе знято, в натовпі чується тихе перешіптування.

На вбитому голуба блуза з складками на грудях, застебнута до самого коміра, і такого ж кольору штани із світлішою смужкою вподовж швів - їх видно тільки до колін, бо нижче ноги туго затягнуто в гетри з плямистої ягуарової шкури.

Навколо стану двічі обкручено мотузок, плетений з кінського волосу. Кінці його спереду й ззаду прив'язано до високих лук сідла. Ця оперізка втримує тіло верхи. Таким самим мотузком, перепущеним під черевом коня, мов попруга, зв'язано стремена.

Усе так, як казав підсудний,- нема тільки голови.

Де ж голова?

Ніхто не наважується запитати про це. Дослухаючись до слів Зеба Стампа, всі пильно розглядають труп. На ньому видно дві дірочки від куль: одна трохи вище над серцем, друга - на грудях над животом. До цієї другої рани й звернені всі погляди: навколо неї на м'якій тканині розпливлася кривава пляма, тепер уже зовсім висохла. Коло верхньої дірочки крові немає. Це просто кругла темна цятка в блузі, завбільшки з горошину, майже непомітна здаля.