Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

Розділ VIII СЛІД ОТРУЙНОЇ СТОНОГИ

Коли із змією було покінчено, скрізь довкола відновився мир і спокій. Скавуління собаки затихло разом з криками Феліма. Мустанги знову тихо стояли під тінястими деревами.

У хатині теж запала тиша; чути було тільки, як час від часу неспокійно перевертається на своїй постілці Фелім, що втратив віру в захист властивості кабрієсто.

Та й надворі тишу порушував лише один звук, хоча й зовсім не схожий на вовтузіння в хатині. Він був чимось середнім між крокодилячим риком і кумканням жаби-вола; та оскільки цей звук виходив з ніздрів Зеба Стампа, то міг бути тільки хропінням заснулого мисливця. А його неабияка гучність свідчила, що той спить здоровим, міцним сном.

Так воно й було. Мисливець заснув майже в ту саму мить, як востаннє ліг усередині свого мотузяного кола. Помстившись ірландцеві за урваний сон, він ураз заспокоївся і тепер знову спокійнісінько хропів.

Майже годину тривав цей перегук таких різних звуків, і до нього вряди-годи долучався крик великої вухатої сови чи жалісне квиління койота.

Аж ось знову, так само зненацька, гримнув уже знайомий хор, що його заспівувачем знову був той-таки горлатий ірландець.

- Ой лишенько! - заволав він так, що одразу збудив не тільки свого господаря в хатині, але й гостя надворі.- Пресвята Богородице! Пречиста Діво! Порятуй мене, порятуй!

- Від чого тебе рятувати? - спитав мустангер, знову схоплюючись з ліжка й похапцем засвічуючи світло.- Що з тобою таке, бісів ти сину?

- Ще одна змія, ваша милосте! Ой, та ще й куди лихіша за ту, яку вбив містер Стамп, от щоб я пропав! Вона покусала мені груди. Де вона проповзла, там так усе горить, немов наш коваль у Баллібалласі припік розжареним залізом!

- Хай тобі сто чортів, поганий ти тхір! - загорлав Зеб Стамп, ставши на порозі зі своєю ковдрою на плечах і заповнивши собою весь дверний отвір.- Це вже другий раз ти збудив мене, клятий ірландський дурню!.. Ви вже мені пробачте, містере Джеральде, я знаю, дурні є скрізь, і в Америці їх не менше, ніж в Ірландії, але такого дурноверхого йолопа, як оцей ваш Фелім, мені ще зроду не траплялося бачити. Як на мене, то ми сьогодні так і не заснемо, коли не втопимо його в річці!

- Ой, містере Стампе, любий, не кажіть такого! Клянуся вам обом, що тут ще одна змія. Я певен, вона й досі в хатині. Ось лише хвилину тому вона повзала по мені.

- Мабуть, це тобі наснилося,- напівзапитально мовив мисливець, уже спокійнішим тоном.- Кажу ж тобі, ніяка техаська змія не переповзе через волосяну мотузку. А ота, певне, була вже в хатині, коли ти надумав обгородитись. Навряд, щоб їх залізло сюди аж дві. Ось ми зараз подивимось...

- Ой лишенько! Та ви погляньте! - закричав ірландець, задираючи сорочку на грудях.- Осьде її слід, якраз на ребрах! Я ж вам кажу, що тут була ще одна змія! О пресвята Богородице, що ж зі мною буде? Пече,

як вогнем!

- Змія? - вигукнув Стамп, підступивши до переляканого ірландця й наблизивши до нього свічку.- Де ж пак, змія! Ні, хай їй сто чортів, це не змія! Це ще гірше!

- Ще гірше за змію? - в розпачі заволав Фелім.- Гірше, кажете, містере Стампе? Ви гадаєте, це небезпечно?

- Ну, хтозна, як воно повернеться. Все залежатиме від того, чи знайду я тут поблизу що треба і чи скоро знайду. А як ні, містере Феліме, то не ручуся...

- Ой містере Стампе, краще й не кажіть!

- Що це? - спитав Моріс, побачивши на грудях у слуги довгу червону смужку, неначе проведену навскоси розпеченим залізним стрижнем.- Що воно таке, скажіть? - повторив він з тривогою в голосі, помітивши, як похмуро оглядає мисливець той дивний знак.- Я ніколи такого не бачив. Це щось небезпечне?

- Дуже небезпечне, містере Морісе,- відповів Стамп, жестом запрошуючи мустангера вийти за двері й говорячи пошепки, щоб не почув Фелім.

- Але що це таке? - нетерпляче спитав мустангер.

- Слід отруйної стоноги.

- Отруйної стоноги? Вона вкусила його?

- Та наче ні. Але цього й не потрібно. їй досить проповзти по шкірі, щоб убити людину.

- Сили небесні! Невже це правда?

- Так, містере Морісе. Я не раз бачив, як здорові чоловіки врізали дуба від такої-от смужки на тілі. Треба його рятувати, не гаючи часу, бо скоро в нього почнеться страшна гарячка, а тоді потьмариться розум, як ото коли вкусить скажений собака. Та лякати його поки що не треба, ось я побачу, чи не можна йому допомогти. Є в цих місцях одна така рослина, і якби мені її швидко знайти, то ми б його легко вилікували. Та от, як на те, бісів місяць сховався за хмарами, й шукати доведеться навпомацки. Я знаю, отам на крутосхилі цього зілля багато, отож ви йдіть заспокойте бідолаху, а я подивлюся, чим йому зарадити. За хвилину-дві повернуся.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар