Слава ЗСУ!

- Чому? - вигукнув Колхаун, червоний від люті.- Чому, майоре Рінгвуде? Після такої образи, та ще й від якогось злидня...

- Сварку почали ви, капітане Колхауне.

- А мені начхати! Однаково це йому так не минеться. Відступіться з дороги, майоре. Ця сварка вас не стосується, і ви не маєте права втручатись!

- Он як? Ха-ха! Слоумене, Генкоку, Кросмене, ви чуєте? Я не маю права втручатись!.. Слухайте ви, містере Кассію Колхауне, відставний каштане! Здається, ви забули, де ви, сер. Чи не уявляєте ви собі, що ви у штаті Міссісіпі, серед ваших «благородних південців», які мордують своїх рабів? Тут, сер, військовий форт, де все підлягає військовим законам, а мене поставлено командувати цим фортом. Отож наказую вам сховати свій револьвер у кобуру, з якої ви його витягли. І зараз же, бо підете в мене на гауптвахту, як найпослідущий солдат у гарнізоні!

- Он як? - глузливо вишкірився південець.- Ну й чудовим же краєм має стати у вас Техас! Виходить, хоч би як тебе образили, ти вже не маєш права відплатити, не діставши на те дозволу майора Рінгвуда? Оце такий ваш закон?

- Зовсім ні,- відказав майор.- Я не з тих, хто не дав людям чесно звести порахунки. Ви і ваш суперник вільні застрелити один одного, коли вже вам цього хочеться. Але не отак зопалу. Зрозумійте, містере Колхауне, що ваші стрільби загрожують життю інших людей, аж ніяк до них не причетних. Я й сам не хочу підставити себе під кулю, призначену не мені. Почекайте, доки ми всі відійдемо на безпечну відстань, а тоді паліть собі на втіху. Ну як, сер, таке вас влаштовує?

Якби майор був іншою людиною, суперники навряд чи послухалися б. Та його поважали і як офіційну особу - коменданта форту,- і як людину, старшу літами; до того ж усі знали, що він чудово володіє зброєю й не дозволяє нікому легковажити його наказами. І коли він витяг шаблю, то був не просто собі показний жест. Суперники зрозуміли це, і обидва, наче за мовчазною згодою, опустили револьвери, хоча й далі тримали їх у руках.

Колхаун стояв, насупивши брови й скрегочучи зубами, мов хижий звір, якому не дали напасти на жертву. Мустангер поводився спокійно і, хоч як це було дивно для ірландця, не виказував ні гніву, ні роздратування.

- Отже, ви обидва наполягаєте на поєдинку? - спитав майор, розуміючи, що залагодити сварку миром навряд чи можливо.

- Я не маю до цього великої охоти,- скромно відповів Моріс.- Якщо містер Колхаун перепросить за те, що він сказав і зробив...

- Нехай перепросить, він перший завівся! - озвалися кілька присутніх.

- Школи в житті! - бундючно промовив відставний каштан.- Кассій Колхаун до такого не звик. Ха, перепрошувати! Та ще й кого - оцю виряджену мавпу!

- Годі! - вигукнув молодий ірландець, уперше виказуючи гнів.- Я дав йому нагоду врятувати своє життя. Він відмовився, і тепер, присягаюся Богом, один з нас не вийде звідси живий! Майоре, дуже прошу вас і ваших друзів залишити нас. Я не можу терпіти далі його нахабство!

- Ха-ха-ха! - глузливо засміявся Колхаун.- Він дав мені нагоду врятувати своє життя! Вийдіть звідси, всі вийдіть! Ось я зараз покажу йому!

- Стривайте! - гукнув майор, не наважуючись повернутися до нього спиною.- Так не можна. Ви ще, гляди, почнете стріляти, перше ніж ми вийдемо. На той час ми вже маємо бути за дверима. Крім того, панове,- провадив він, звертаючись до всіх, хто був у барі,- слід дотримувати певних правил. Якщо вони хочуть стрілятися, треба, щоб і той, і той мали рівні шанси. Щоб були однаково озброєні й стріляли водночас.

- Авжеж! Так і має бути! - в один голос підтримали його ті, що стояли навколо, й подивилися на суперників: чи згодні вони з цією пропозицією.

- Ви не заперечуєте? - спитав їх майор.

- Я не можу заперечувати проти чесних умов,- відповів ірландець.- Аж ніяк.

- Я стрілятиму з тієї зброї, яку тримаю в руці,- затято відрубав Колхаун.

- Згоден! Ця зброя і мені до душі! - озвався його супротивник.

- Я бачу, у вас обох шестизарядні револьвери системи Кольта, номер два,- сказав майор, подивившись на зброю в їхніх руках.- Поки що все гаразд, озброєні ви однаково.

- Чи немає в них ще якоїсь зброї? - спитав молодий Генкок, гадаючи, що у відставного капітана десь під сюртуком схований ніж.

- У мене нічого більш немає,- відповів ірландець так щиро, що всі повірили йому на слово.

Очі присутніх звернулися до Колхауна, що видимо вагався. Він зрозумів, що треба зізнатись.

- Ну звісно,- мовив він,- я маю при собі й ножа. Ви ж не можете зажадати, щоб я віддав його. Кожному вільно битися тією зброєю, яку він має.

- Але ж, капітане Колхауне,- не вгавав Генкок,- ваш суперник не має ножа. Якщо ви не боїтесь зітнутися з ним на рівних, то повинні віддати свій.