Слава ЗСУ!

- Певно, що повинен! - почулися голоси.- Повинен, а то ж як?

- Ну ж бо, містере Колхауне,- заспокійливо мовив майор.- Шість пострілів - цілком досить для будь-якої розсудливої людини, і холодна зброя вам ні до чого. Ви ще й не вистріляєте всіх набоїв, як один з вас...

- К бісу ніж! - перебив його Колхаун, розстібаючи сюртук. Діставши ніж, він пожбурив його в найдальший куток бару, а тоді хвалькувато, щоб залякати супротивника, додав: - Для такого розцяцькованого птаха він мені не знадобиться. Я покладу його з першого пострілу.

- Почекаймо, поки дійде до діла, отоді й поговоримо. Лякайте своїми гучними словами птахів, містере Колхауне, а мене вам не злякати!.. Покваптеся, панове! Мені вже не терпиться покласти край цим нахабним погрозам!

- Собака! - не тямлячи себе, просичав «благородний південець».- Мерзенний ірландський собака! Зараз ти в мене завиєш і поповзеш у свою будку! Я тобі...

- Як вам не сором, капітане Колхауне! - перебив його майор, якого підтримали й інші.- Ваші слова непристойні й недоречні в порядному товаристві. Потерпіть ще хвилину, а тоді говоріть що вам заманеться... А тепер, панове,- провадив він, звертаючись до присутніх,- лишилося тільки одне: подбати про те, щоб вони не почали стріляти, доки ми всі не вийдемо звідси.

Одразу ж постало питання: як це зробити? За такої напруженої ситуації навряд чи досить було простої обіцянки. Супротивники - принаймні один з них - могли й не дотримати її і спустити курки раніше.

- Треба дати їм якийсь сигнал,- знов заговорив майор,- і щоб жоден з них до сигналу не стріляв. Чи може хтось сказати, що б могло бути сигналом?

- Дозвольте мені,- озвався розважливий капітан Слоумен, виступаючи наперед.- Нехай вони обидва вийдуть разом з нами. Як ви знаєте, в кожному кінці цього приміщення є двері, зовсім однакові. Потім один зайде в одні двері, а другий - у другі, і тоді нехай стріляють, але не раніше, ніж переступлять поріг.

- Чудово! Саме те, що треба! - озвалося кілька

ГОЛОСІВ:

- Але який буде сигнал? - спитав майор.- Постіл?

- Ні. Готельний дзвін.

- Краще й не придумаєш, так усе буде по справедливості,- підсумував майор і рушив до дверей.

- Майн готт [43], майоре! - зойкнув власник готелю, вибігаючи з-за прилавка, де стояв досі, заціпенілий зі страху.- Майн готт! Невже панове стріляти в моєму барі? Ах! Вони ж бити всі мої пляшки, мої чудові дзеркаля, мій криштальовий годинник, що коштувати сто... двісті доляр! Вони розільяти мої чудові вина! Ах! Майоре, це розор'яти мене. Майн готт, цілком розор'яти!

- Не тривожтеся, Обердоффере,- сказав майор, спиняючись.- Я певен, що всі збитки вам буде відшкодовано. Та хай там як, а зараз вам треба десь перебути, поки мине небезпека. Якщо ви залишитесь у своєму барі, вас дуже просто може продірявити сліпа куля, а це куди гірше, ніж розілляти ваші вина.

З цими словами майор залишив наполоханого німця і швидко вийшов надвір, де вже були обидва супротивники, що вийшли різними дверима перед тим.

Обердоффер не довго стояв на посипаній піском підлозі свого бару. Майже в ту мить, як майор зник за надвірними дверима, німець зачинив за собою внутрішні, і порожній бар, з його яскравими лампами, барвистими пляшками й дорогими дзеркалами, поринув у тишу, серед якої чути було тільки цокання кришталевого годинника.

Розділ XXI ДУЕЛЬ МІЖ ЧОТИРЬОХ СТІН

Залишивши бар, майор більше не втручався у приготування до поєдинку. Йому, командирові форту, не годилося сприяти дуелі й навіть наглядати, щоб було дотримано правил. Та молодші офіцери охоче перебрали цю справу на себе й одразу ж заходились визначати умови.

Це не забрало багато часу. Про все головне вже домовились, лишалося тільки доручити комусь із присутніх ударити в дзвін, який мав стати сигналом до початку двобою. Це також не становило труднощів, бо, зрештою, було однаково, хто дзвонитиме. Навіть дитина могла дати сигнал до тієї кривавої сутички.

Коли б якийсь чужинець випадково опинився в ту хвилину на так званій «площі» перед готелем «Напоготові», він навряд чи й збагнув би одразу, що там діється. Ніч стояла досить темна, проте можна було розгледіти юрбу людей коло готелю, переважно військових, бо до офіцерів, що вийшли з бару, приєднались інші, а також і вільні від варти солдати: довідавшись, що на площі сталася якась пригода, вони поспішили з форту туди. Прибігли й сяк-так одягнені жінки - дружини солдатів, пралі, «сеньйорити» сумнівної репутації - і розпитували тих, що випередили їх, чого зчинилася вся та буча.

---

  43 Боже мій (нім.).