Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

- Дурень! Ти таки випустив його з рук! - просичав він, коли юнак під'їхав ближче і вже міг його почути.- Віддай мені револьвер і ніж. Це забавки не для твоїх тендітних пальчиків. Ну? Чого ж ти не скористався з них, як я тобі казав? Це ж треба - вчинити таку дурницю!

- Знаю, я справді вчинив дурницю,- спокійно відказав молодий плантатор.- Я образив - тяжко образив - благородну людину.

- Він образив благородну людину! Ха-ха-ха! Та ти божевільний, присягаюсь небом, божевільний!

- Я був би божевільний, кузене Касе, коли б послухався твоєї поради. На щастя, до цього не дійшло. Але дечого накоїти я встиг і цілком заслуговую, щоб назвати мене й гірше, ніж дурнем. Та оскільки це сталося за особливих обставин, я все-таки можу сподіватись на пробачення. Так чи так, але спробую його дістати і їду зараз же, не гаючи часу.

- Куди це ти їдеш?

- За Морісом-мустангером. Перепросити за свою негідну поведінку.

- Негідну поведінку! Ха-ха-ха! Ти, певно, жартуєш?

- Ні, я серйозно. їдьмо зі мною, і побачиш сам.

- То я скажу тобі ще раз, що ти божевільний. І не просто божевільний, а геть безмізкий клятий ідіот. Ось ти хто, клянуся Христом-Богом і генералом Джексоном!

- Ти не дуже чемний, кузене Касе, хоч після тих слів, що я сам сьогодні вживав, я ладен вибачити тобі. Може, колись і ти, за моїм прикладом, перепросиш за свою грубість.

І, не сказавши більш ні слова, молодий плантатор, людина справді рідкісного благородства, скочив у сідло й виїхав з подвір'я.

Колхаун стояв, аж поки стукіт копит майже завмер удалині. Тоді, неначе щось його підштовхнуло, швидко рушив верандою до своєї кімнати й повернувся вже в довгій куртці з грубої червоної тканини; потім пішов до стайні і незабаром з'явився знову, ведучи осідланого й загнузданого коня. Він так обережно вів коня по кам'яних плитах подвір'я, ніби викрадав його, і, тільки опинившись за межами гасієнди, на м'якій траві прерії, скочив у сідло й швидко поскакав геть.

З милю чи більше він їхав тією самою дорогою, якою подався й Генрі Пойндекстер. Та ніщо не говорило про те, що відставний капітан хоче наздогнати двоюрідного брата: того вже давно й не чути було вдалині, а Колхаун їхав собі легким клусом, так наче й не думав за ним гнатися.

Так само як і Генрі, він їхав проти течії річки, в напрямі до форту. Але десь на півдорозі між Каса-дель-Корво і фортом спинив коня й, роздивившись довкола, звернув на стежку, що вела між чагарями до берега річки. їдучи тією стежкою, він тихо бурмотів сам до себе:

- Дарма, лишилася ще одна нагода, теж непогана, хіба тільки дорожча. Вона обійдеться мені в тисячу доларів. То й що? Зате я нарешті позбудусь того триклятого ірландця, що отруює мені все життя! Він казав, що рано-вранці поїде до своєї оселі. Цікаво б знати, о котрій годині. Вони тут у прерії як і вдосвіта встануть, то вважають, що вже пізно. Ет, пусте. Койотові вистачить часу, щоб перестріти його на дорозі. Здається, це та сама дорога, якою ми їхали тоді в прерію. Він згадував свою хатину на Аламо. Так зветься річка, на березі якої ми снідали. Його кубло має бути десь недалеко звідти. Мексиканець напевне знає, де воно чи принаймні як туди їхати,- а для нашого діла й цього досить. На біса нам та його хатина! її господар навряд чи доїде туди. Дорогою йому можуть трапитись індіанці. Повинні трапитись, і ще до сходу сонця!

Отак міркуючи вголос, Колхаун дістався до іншого «кубла» - до хакале мустангера-мексиканця, що й було метою його поїздки.

Зіскочивши з сідла й припнувши коня до дерева, він підійшов до хатини.

Двері були розчинені навстіж, і в хатині лунав розкотистий звук, в якому неважко було впізнати хропіння сонної людини. Але не тієї, що спить спокійним, рівним сном. Воно то уривалося, то змінювалось гучним рохканням і невиразними словами, що їх, заплітаючись, вимовляв язик, неначе розпухлий від надміру випитого нещодавно спиртного. Брутальна іспанська лайка пересипалася побожними чи, скоріш, блюзнірськими вигуками: «Sangre de Cristo! Jesus! Santissima Virgen! Santa Maria! Dios! Madre de Dios!» [55] - так наче господар хакале вів уві сні розмову чи не з усім католицьким пантеоном.

Колхаун стояв на порозі і слухав.

- Mai... dit... to! - вигукнув сонний і гикнув.- Buen... nas nove... dad... des! Добрі новини, por sangre Cris... to!.. Атож, сеньйоре 'мерикано, чудові новини! Індіанці... команчі на стежці війни - el rastro de guerra! Благослови Боже к... команчів!..

- Цей мерзотник геть п'яний! - сам незчувшись як, уголос промовив гість.

- А, сеньйоре! - вигукнув господар, трохи прочумавшись від звуку людського голосу.- Хто має честь... чи то пак, я маю щастя... я, Мігель Діас, або ж Койот, як звуть мене бродяги... Ха-ха! К... койот!.. Е! А як звати вас? Вас, сеньйоре!.. Mil demonios! [56] Хто ви такий?..


  55 Кров Христова! Ісусе! Пресвята Діво! Свята Маріє! Боже! Матір Божа! (Ісп.)

  56 Тисяча чортів! (Ісп.)

Попередня
-= 82 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар