Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вершник без голови

На додачу до всіх його мук бідолаха відчував, що скалічена нога зовсім зраджує його. Вона так набрякла, що страх було глянути. Кожний крок завдавав йому пекучого болю. Нехай би він і справді йшов до того сподіваного струмка, та чи стане йому сили добутися туди? А не стане, то не буде й ніякої надії на порятунок. Йому залишиться тільки лягти серед хащі й померти!

Скорої смерті він не сподівався. Хоч як боліли забита об дерево голова й пошкоджене коліно, самі собою вони не могли спричинити фатального кінця. Боятися треба було іншого: смерті від спраги - найжахливішого кінця, який тільки можна собі уявити.

Думка про такий кінець знову штовхнула його вперед. І, хоч як тяжко давався йому кожний крок, хоч який біль пронизував усе його тіло, він уперто посувався далі.

А тим часом чорні грифи все так само ширяли в повітрі, невідступно посуваючись туди, куди шкандибала чи повзла знеможена людина. Вони летіли за нею вже більш як милю, проте жоден птах не відбився від гурту - навпаки, їх навіть побільшало, бо, зачувши здобич, до зграї приставали все нові хижаки. І хоч людина була ще жива і рухалась, вони бачили, що сили її тануть. Інстинкт - чи, певніше, досвід - підказував грифам, що скоро вона стане їхньою здобиччю.

Чорні тіні птахів знов і знов перетинали стежку, якою брів страдник, і сповнювали його серце лиховісним передчуттям.

Навколо стояла цілковита тиша. Грифи у польоті взагалі не кричать, навіть коли чують поживу. Цвіркунів і деревних жаб угамувало пекуче сонце. Навіть потворна рогата жаба, й та принишкла, сховавши своє пухирчасте тіло між камінням.

Тишу глухої хащі порушував тільки шурхіт одежі бідолашного подорожнього, що безперервно чіплялася за колючі рослини, та ще час від часу його крик - марне волання про допомогу.

Піт обливав його тіло і змішувався з кров'ю, бо колючки кактусів та пазуристі шпичаки агав так подерли йому шкіру на обличчі, руках і ногах, що на ній живого місця не лишилося.

Бідолаха був на грані розпачу, та, власне, вже й перейшов ту грань: знову марно погукавши якусь хвилю, він упав крижем на землю і завмер, зневірений й байдужий до всього.

Та, власне, це його і врятувало. Лежачи отак долілиць, він уловив вухом тихий, ледь чутний звук, якого ніколи не почув би на ногах. І хоч він майже губився серед тиші, чоловік упізнав той звук, бо саме його так прагнув почути. То було дзюрчання води!

Радісно скрикнувши, він підхопився на ноги, так наче й не був скалічений, і рушив туди, звідки долинав звук.

З подвоєним завзяттям переставляв він свій важкий костур. Навіть забита нога начебто допомагала йому йти. Сила духу та любов до життя змагались із зневірою й страхом смерті.

Любов до життя переважила, і за десять хвилин, лежачи на траві, біля кришталево чистого струмка, той чоловік тільки дивувався, як могла завдати йому таких неймовірних мук звичайна спрага.



Розділ XLIII КЕЛИХ І БУТЕЛЬ

Ми знов у хатині мустангера. Знов його вірний слуга сидить на табуретці посеред хатини. Знов його собака лежить на постілці перед коминком, устромивши носа в теплий попіл.

Чоловік і собака на тих самісіньких місцях, що й тоді, і майже в тих самих позах, а загалом у хатині багато що змінилось, і це одразу впадає в око.

Оббиті кінською шкурою двері, як і раніш, тримаються на шкіряних завісах, і гладенькі шкури мустангів так само вилискують на стінах. Стіл з юкових обаполків також стоїть на місці, і нехитре ліжко, і дві табуретки, і постіль слуги. Та не видно на стіні рушниці; десь поділися срібний кубок, мисливський ріг, свисток; не висять на своїх місцях сідло, вуздечки, ремінці, серапе; зникли книжки, чорнило, пера, папір.

З першого погляду можна подумати, що хакале пограбували індіанці.

Та ні. Коли б так, то Фелім не сидів би спокійно на табуретці й на голові в нього не було б його рудої кучми.

Хоч із стін усе знято, проте нічого з хатини не винесено. Всі речі там, але в інших місцях, і кілька перев'язаних мотузкою пакунків, скиданих. купою на підлозі,- серед них і шкіряна скриня,- свідчать про готування до переїзду.

Спаковано ще не все, але видно, що день від'їзду наближається.

Та, незважаючи на ці переміни, одна річ і досі стоїть на своєму звичному місці - це заповітний бутель. І Фелім бачить його частіше, ніж будь:що інше в хатині, бо хоч куди б він дивився, а очі його незмінно повертаються до тієї посудини в лозовому плетиві, що так спокусливо виставлена в кутку.

- Ах ти ж мій скарбе, ось ти де! - уже вкотре звертається він до бутля.- В твоєму благословенному лоні більш як дві кварти чудового трунку, а тобі хоч би що. Якби бодай десяту частинку його та в мій шлунок, ото була б йому користь! Правда ж, Таро?

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

  19.11.2015

норм множа читать тюльки 134 сторінка трагична і страшна


  17.11.2015

Читай онлайнзнайди книгу до душі...


anonymous16396 17.07.2015

Прекрасна книга для тих хто бажає відкривати нові світи у безмежному просторі прерій та життів людей сповненених пригод і таємниць. Книга наповнена описами природи, що дають змогу розігратися уяві та після прочитання цієї книги ви матимете сплеск емоцій які не дадуть забути прочитане...


Додати коментар