Слава ЗСУ!

Ніклас важко сів. Знову глянув на свій живіт. Крикнув, а тоді розплакався. Його очі почали братися паволокою. Кров, що цебеніла з нього, змішувалася з кров’ю зарізаних тут уранці биків і кнурів.

- Нікла-а-а-асе!

Ніклас Стерча закашлявся, захлиснувся. І вмер.

- Ти вже труп, Рейневане Беляу, - проревів у бік брами блідий від люті Вольфгер Стерча. - Я зловлю тебе і вб’ю, знищу, зі світу зведу разом із усім твоїм гадючим кодлом! Із усім твоїм гадючим кодлом, чуєш?!

Рейневан не чув. Під цокіт підків по дошках мосту він саме в цю мить виїжджав з Олесниці й повертав на південь, на вроцлавський тракт.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

у якому читач довідується про Рейневана ще

більше, і притім переважно з розмов, що їх

ведуть про нього різні люди, як доброзичливі,

так і зовсім навпаки. Тим часом сам Рейневан

блукає підолесницькими лісами. Автор не

розщедриться на опис його блукань, отож читач

nolens volens37 повинен сам їх собі уявити.

- Сідайте, сідайте, панове, до столу - запросив членів магістрату Бартоломій Захс, бургомістр Олесниці. - Що маю казати подавати? З вин, щиро кажучи, у мене немає нічого, що могло би вам припасти до смаку. Але от пиво, ого, нині мені просто зі Свидниці привезли - вистояне, першого вару, з глибокої холодної пивнички.

- Коли так, то пива, пане Бартоломію, - потер руки Ян Гофріхтер, один із найбагатших купців міста. - Наше то питво - пиво, а вином нехай шляхта й різні собі панки нутрощі квасять... Перепрошую, ваша велебносте...

- Нічого, нічого, - посміхнувся велебний Якуб фон Галль, пробощ від Святого Йоанна Євангеліста. - Я вже не шляхтич, я - плебан. А плебан, як і з самої назви видко, завсігди з народом, а відтак і мені пивом гидувати не випадає. А випити можу, бо вечірню вже відправлено.

Вони сіли до столу у великій, низькій, свіжопобіленій залі ратуші, звичному місці засідань магістрату. Бургомістр - на своєму звичному стільці, спиною до каміна, велебний Галль - збоку, обличчям до вікна. Навпроти сів Гофріхтер, поруч із ним - Лукас Фрідман, популярний і заможний золотар, який у своєму модно ватованому каптані й оксамитному капелюсі на гарно укладеному волоссі виглядав достоту як шляхтич. Бургомістр прокашлявся і, не чекаючи прислуги з пивом, почав.

- І що ж ми маємо? - промовив, сплітаючи пальці на округлому череві. - Що ж це зволили нам улаштувати у нашому городі шляхетні панове лицарі? Бійка в августинців. Кінні, теє-то, гонитви вулицями міста. Буча на ринку, кілька побитих, у тому числі одна дитина серйозно. Понищене майно, перепсутий товар. Значні втрати, теє-то, матеріальні. Майже до самісінької вечері до мене сюди пропихалися mercatores et institores38, вимагаючи відшкодування збитків. Воістину, мені треба було б відсилати їх із претензіями до панів Стерчів, у Берутів, Ледну і Стерцендорф.

- Краще не треба, - сухо порадив Ян Гофріхтер. - Хоч і я переконаний, що панове лицарі останнім часом у нас надміру розбуянилися, однак не можна забувати ні про причини справи, ані про її наслідки. А наслідком, до того ж трагічним, є смерть юного Нікласа де Стерча. Причиною ж - розбещеність і розпуста. Стерчі захищали честь брата, гналися за перелюбником, який спокусив братову, осквернив подружнє ложе. Щоправда, вони у своєму запалі трохи перегнули палку...