Слава ЗСУ!

- Чого потребуватимете, майстре? Свяченої води? Хреста? Бенедикціоналу201?

- Тільки свяченої води й Біблії.

* * *

Каплиця дихала холодом і тонула в напівмороку, освітленому лише слабенькими ореолами свічок і навскісним стовпом кольорового світла, яке просочувалося крізь вітраж. У світлі, на накритому полотном катафалку, лежав брат Деодат. Він виглядав точнісінько так само, як годину тому в монастирській інфірмерії, коли Рейневан і Шарлей побачили його вперше. Його обличчя було нерухомим, ніби вилитим з воску, і жовтуватим, як виварена мозкова кістка, щоки і рот - запалі, очі - заплющені, а дихання було настільки слабеньке, що аж майже непомітне. Його поклали, схрестивши на грудях руки з дрібними ранками від кровопускання, вплівши в безсилі пальці вервицю і фіолетову єпитрахиль.

За кілька кроків від катафалка, спершись спиною на стіну, сидів на підлозі величезний обстрижений наголо чолов’яга із запамороченими очима й обличчям недорозвиненої дитини. Цей богатир тримав два пальці правої руки у роті, а лівою притискав до живота глиняний глечик. Велетень раз по раз страшно шморгав носом, відривав брудний і липкий глечик від брудної і липкої туніки, витирав пальці об живіт, всаджав їх у глечик, набирав меду і підносив до рота. Після чого ритуал повторювався.

- Це сирота, підкидьок, - випередив запитання абат, бачачи незадоволену міну Шарлея. - Ми охрестили його Самсоном, бо статури і сили він відповідної. Монастирський послугач, трохи упосліджений... Але брата Деодата вельми любить, як пес за ним усюди ходить... Ані на крок не відстає... Тож ми думали...

- Добре, добре, - обірвав Шарлей. - Нехай сидить, де сидить, аби тільки тихо. Починаємо. Магістре Рейнмаре...

Рейневан, наслідуючи Шарлея, повісив собі на шию єпитрахиль, склав руки, схилив голову. Він не знав, прикидається Шарлей чи ні, але сам молився щиро й гаряче. Він, що й казати, страшенно боявся. Шарлей натомість виглядав абсолютно впевненим у собі, владним, аж по вінця сповненим авторитету.

- Моліться, - наказав він бенедиктинцям. - Змовляйте Domine sancte202.

Сам став над катафалком, перехрестився, сотворив знак хреста над братом Деодатом. Дав знак, Рейневан покропив одержимого свяченою водою. Одержимий, звичайно ж, не відреагував.

- Domine sancta, Pater omnipotens, - гул чернечої молитви стугонів відлунням, яке вібрувало і множилося у зіркоподібному склепінні, - aeterne Deus, propter tuam largitatem et Filii tui...

Шарлей потужно кашлянув, прочищаючи горло.

- Offer nostras preces in conspectus Altissimi [12], - промовив він голосно, викликаючи ще сильніше відлуння, - ut cito aticipent nos misericordiae Domini, et apprehendas draconem, serpentem antiquum, qui est diabolus et satanas, ac ligatum mittas in abyssum, ut non seducat amplius gentes. Hinc tuo confisi praesidio ac tutela, sacri ministerii nostri auctoritate, ad infestations diabolicae fraudis repellendas in nominee Iesu Christi Dei et Domini nostri fidentes et securi aggredimur203.

- Domine, - включився на поданий знак Рейневан, - exaudi orationem meam204.

- Et clamor meus ad te veniat205.