Слава ЗСУ!

- Я теж чув, - перебив Шарлей. - Проте не бачив. Крім того, я говорив про дияволів першої гільдії, а відомо ж бо, що кожен диявол першої гільдії має до своїх послуг щонайменше тридцять менших чортів. Але їх поважні екзорцисти, коли виганяють, не рахують, бо якщо вигнати ватажка, то втікають і поштуркувачі. Однак якщо порахувати всіх методою братів Проповідників, то цілком може виявитися, що я сміливо можу з ними конкурувати.

- Ваша правда, - погодився абат, але досить невпевнено.

- На жаль, - докинув Шарлей холодно і ніби трохи мимохідь, - я також не можу пообіцяти письмових гарантій. Прошу мати це на увазі, щоби потім не було претензій.

- Що?

- Святий Мартін Турський, - Шарлей і цього разу оком не повів, - у кожного вигнаного диявола брав підписаний його особистим диявольським іменем документ, зобов’язання, що цей чорт уже ніколи-преніколи не наважиться опанувати цю особу. Багатьом славетним святим і єпископам пізніше таке теж вдавалося, але я, скромний екзорцист, такого документа одержати не зумію.

- Може воно й до кращого! - абат перехрестився, решта братії також. - Мати Божа, царице небесна! Пергамент, підписаний рукою Злого? Та це ж гидота! І гріх! Не хочемо, не хочемо...

- Це добре, - спинив його Шарлей, - що не хочете. Але спершу обов’язки, потім задоволення. Чи пацієнт уже в каплиці?

- Безперечно.

- А все-таки, - раптом озвався котрийсь із молодших бенедиктинців, який уже тривалий час не зводив очей із Шарлея, - чим ви поясните, майстре, що брат Деодат лежить як колода, ледве дихає і пальцем не поворухне, тоді як майже всі вчені книги, що їх ви цитували, стверджують, що одержимий дияволом зазвичай перебуває в надзвичайному збудженні членів і що диявол через нього безперестанку балакає і кричить. Чи нема тут якоїсь суперечності?

- Кожна хвороба, - Шарлей глянув на ченця зверху вниз, - у тому числі й одержимість, є справою Сатани, руйнівника творіння Божого. Будь-яка хвороба викликана одним із чотирьох Чорних Ангелів Зла: Махазеля, Азазеля, Азраеля або Самаеля. Те, що одержимий не метається, не кричить, а лежить, немовби мертвий, доводить, що опанував його котрийсь із демонів, підпорядкованих власне Самаелю.

- Христе-Господи! - перехрестився абат.

- Однак, - набундючився Шарлей, - я знаю спосіб на таких демонів. Вони літають по вітру, а людину опановують тишком-нишком, через вдихання, себто insufflatio. Тим самим шляхом, тобто через exsufflatio, я накажу дияволу залишити хворого.

- Як же ж це все-таки може бути? - не здавався юний ченчик. - Диявол в абатстві, де дзвони, меса, требник і реліквії? Опановує ченця? Як же це так?

Шарлей відповів йому не менш гострим поглядом.

- Як навчає нас святий Григорій Великий, доктор Церкви, - проказав він суворо і виразно, - якось раз черниця проковтнула диявола разом із листком салату, зірваним на монастирській грядці. Позаяк злегковажила обов’язком молитви і знаку хреста перед спожиттям. А чи з братом Деодатом не траплялися випадково подібні провини?

Бенедиктинці опустили голови, абат кашлянув.

- Ваша правда, - пробурмотів він. - Надто вже світським бував брат Деодат, надто світським і малообов’язковим.

- І тим самим, - сухо констатував Шарлей, - став легкою здобиччю для Злого. Ведіть до каплиці, велебні.