Слава ЗСУ!

- Мовою англійців, - ризикнув він, - ти, не сумніваюся, володієш так само добре?

- Ywis, - відповів, не затнувшись, велет. – Herkneth, this is the point to speken short and plain. That ye han said is right enougt. Namore of this236. Бо навіть якби я говорив усіма мовами людськими й ангельськими, то став би я як мідь та дзвінка або бубон гудячий237. Тож замість хизуватися красномовством, перейдімо до справи, бо час не терпить. Я йшов за вами не для розваги, а зі страшної необхідності.

- Справді? А в чому саме полягає, якщо можна поцікавитися, ця-от dira necessitas238?

- Подивіться на мене уважно і скажіть, поклавши руку на серце, - ви хотіли би так виглядати?

- Не хотіли б, - роззброююче чесно відповів Шарлей. - Але ти висловлюєш претензії не за тією адресою, братику. Своєю зовнішністю ти завдячуєш безпосередньо твоїм татусеві й мамусі. А посередньо - Творцеві, хоч багато що, здається, цьому суперечить.

- Моєю зовнішністю, - Самсон не звернув жодної уваги на Шарлеїв знущальний тон, - я завдячую вам. Вашим ідіотським екзорцизмам. Набешкетували ви, хлопці, чимало. Настав час подивитися правді в очі і почати розмірковувати, як виправити те, що ви вчинили. Та непогано б подумати і про відшкодування збитку тому, кому ви його заподіяли.

- Поняття не маю, про що ти кажеш, - заявив Шарлей. - Ти, друже, говориш багатьма мовами людськими й ангельськими, але всіма незрозуміло. Повторюю: я поняття не маю, про що тобі йдеться. Клянуся всім, що мені дороге, тобто своїм старим кукурайком. Je jure ça sur mon coullon239.

- Скільки красномовства, скільки запалу, - прокоментував велетень. - А здогадливості ні на гріш. Ти справді не розумієш, що сталося в результаті ваших дурних заклинань?

- Я... - пробурмотів Рейневан. - Я розумію... Під час екзорцизмів... щось сталося...

- Прошу дуже, - велетень глянув на нього, - як тріумфують молодість та університетська освіта, з огляду на колоквіалізми240, швидше за все, празька. Так, так, молодий чоловіче. Заклинання і закляття можуть давати побічні ефекти. Рече ж бо Святе Письмо: молитва смиренного проб’є хмари. От і пробила.

- Наші екзорцизми... - прошепотів Рейневан. - Я відчував це. Відчував несподіваний приплив Сили. Але хіба ж може бути, щоб... Хіба може бути...

- Certes241.

- Не будь дитиною, Рейнмаре, не дай себе збити з пантелику, - спокійно сказав Шарлей. - Не дай йому обдурити себе. Він знущається з нас. Прикидається. Вдає із себе диявола, випадково вивільненого силою наших екзорцизмів. Демона, викликаного з потойбіччя і пересадженого в тілесну оболонку Самсона Медоїда, монастирського ідіота. Він прикидається інклюзом, якого наші заклинання визволили з клейнода, джином, випущеним з пляшки. Що я ще забув назвати, прибульцю? Що ти таке? Хто ти такий? Король Артур, що повертається з Авалона? Огер Датчанин? Барбаросса, що з’явився з Кіффхаузена? Вічний Жид-Мандрівник?

- Чого ж ти замовк? - Самсон схрестив могутні руки на грудях. - Адже ти, у незмірній своїй мудрості, знаєш, хто я.

- Certes, - Шарлей зімітував акцент прибульця. - Знаю. Але це ти, братчику, підійшов до нашого бівуаку, а не навпаки. Тому саме тобі годиться назвати себе. Не чекаючи, поки тебе викриють.