Слава ЗСУ!

Велетень мовчки поклонився.

- Тому-то, - вів далі демерит, - разом нам має добре й весело мандруватися. Якщо, природно, ти будеш ласкавий утримуватися від надмірної демонстративності в публічному проголошенні тез про своє потойбічне походження. Ти повинен - вибач за відвертість - радше взагалі утримуватися від будь-яких заяв. Твої висловлювання надто вже разюче суперечать твоїй зовнішності.

Гігант поклонився знову.

- А ким ти є насправді, повторюю, мені загалом байдуже, сповіді або зізнань я не чекаю і не вимагаю. Але я хотів би знати, яким іменем тебе називати.

- “Чому, - стиха процитував Рейневан, пригадуючи трьох лісових відьом та їхнє віщування, - ти питаєшся про моє ім’я? Воно дивне”.

- Істинно так, - посміхнувся гігант. - Nomen meum, quod est mirabile246... Збіг цікавий і цілком очевидно - не випадковий. Адже це “Книга суддів Ізраїлевих”. Слова відповіді, яку на своє запитання одержав Маноах... Батько Самсона. Так що нехай і далі буде Самсон, адже це ім’я нітрохи не гірше за інші. А прізвище, що ж, прізвищем я можу завдячувати саме твоїй, Шарлею, фантазії і винахідливості... Хоча зізнаюся, що мені темніє в очах від самої лише думки про мед... Щоразу, як тільки згадаю собі те своє пробудження, там, у каплиці, з липучим глечиком у руці... Але приймаю. Самсон Медок, до ваших послуг.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ,

який описує події, що відбуваються того ж

таки вечора, що й у попередньому розділі, але в

іншому місці: у великому місті, розташованому

приблизно за вісім миль - польоту ворона - у

північно-східному напрямку. Якщо подивитися

на карту Шльонська, а до цього автор гаряче

закликає читача, стане зрозуміло, про яке саме

місто йдеться.

Стінолаз, що сідав на дзвіницю костелу, розполохав граків; чорні птахи злетіли з гучним карканням і почали ширяти донизу, на дахи будинків, обертаючись у повітрі, ніби клапті сажі, які з пожежі відносить вітром. Граки мали чисельну перевагу й не давали так легко зганяти себе з дзвіниць. Вони ніколи не капітулювали би перед звичайним стінолазом. Але це не був звичайний стінолаз, граки зрозуміли це відразу.

Сильний вітер дув над Вроцлавом, гнав темні хмари з боку Шленжі, під поривами вітру бралася брижами сіро-синя вода Одри, розгойдувалися гілки верб на Солодовому Острові, хвилювався густий очерет поміж старицями. Стінолаз розкинув крила, скрекотом кинув виклик гракам, які кружляли над дахами, здійнявся в повітря, облетів дзвіницю, сів на карниз. Протиснувшись крізь ажурне плетиво вікна, кинувся у темну безодню дзвіниці, полетів униз, викручуючи запаморочливу спіраль уздовж дерев’яних сходів. Приземлився, сів, б’ючи крилами і настовбурчуючи пір’я, на підлогу нефа, і майже відразу змінив зовнішність, перетворившись на чорноволосого і вбраного в чорне чоловіка.

З боку вівтаря наближався, гримотячи сандаліями і бурмочучи щось під ніс, ризничий, дідок із блідою пергаментною шкірою. Стінолаз гордо випростався. Ризничий, побачивши його, поблід іще більше, перехрестився, низько нахилив голову і швидко сховався до ризниці. Але стукіт його сандалій потривожив того, з ким Стінолаз хотів зустрітися. З-під аркади, за якою ховалася капличка, беззвучно з’явився високий чоловік з короткою гострою борідкою, загорнутий у плащ зі знаком червоного хреста і зірки. Вроцлавський костел Святого Матвія належав госпітальєрам Cruce et Stella247, їхній притулок був при самому костелі.