Слава ЗСУ!

Вони проминули вуличку Ткачів, потім Бондарську, звідки чути було гупання молотків, врешті-решт Високу, а вже за нею розкинувся ринок. Рейневанові кортіло зазирнути в розташовану неподалік славнозвісну аптеку “Під золотим ліндвурмом”, бо він добре знав аптекаря, пана Христофора Ешенлера, в якого колись вивчав основи алхімії і білої магії. Проте він відмовився від свого наміру, бо останні три тижні чимало навчили його основам конспірації. Та й Шарлей підганяв. Він не сповільнив ходи навіть біля однієї з пивничок, де наливали свидницьке березневе - пиво, яке здобуло всесвітнє визнання. Швидко - наскільки дозволяв натовп - вони перетнули торгові ряди з овочами у галереї навпроти ратуші й пішли запрудженою возами вулицею Крашевицькою.

Услід за Шарлеєм вони увійшли під низьке кам’яне склепіння, у темний тунель брами, в якій смерділо так, ніби тут із давніх-давен сцяли стародавні племена сілезян і дзядошан. З брами вийшли у двір. Тісний простір було завалено різноманітним мотлохом і барахлом, а котів тут було стільки, що не посоромився б і храм богині Бастет у єгипетському Бубастисі.

Кінець двору був оточений підковою кружґанку, а біля крутих сходів, що вели на нього, стояла дерев’яна статуя, з ледь помітними слідами фарби і позлітки, які налічували вже кілька століть.

- Який-небудь святий?

- Лука Євангеліст, - пояснив Шарлей, ступаючи на скрипучі сходи. - Патрон малярів.

- А чого ми сюди прийшли, до цих малярів?

- За різним спорядженням.

- Марна трата часу, - нетерпляче заявив Рейневан, який тужив за своєю милою. - Ми гаємо час. Яке ще спорядження? Не розумію...

- Тобі, - перервав Шарлей, - ми знайдемо нові онучі. Повір мені, вони тобі конче потрібні. Та й ми зітхнемо вільніше, коли ти позбудешся старих.

Коти, що вилежувалися на сходах, неохоче звільняли дорогу. Шарлей закалатав, масивні двері відчинилися, і в них з’явився низький, худорлявий і розчухраний пан із синім носом, у халаті, поцяткованому феєрією різнобарвних плям.

- Майстер Юстус Шоттель відсутній, - повідомив він, смішно мружачи очі. - Зайдіть пізніше, добрі... О Боже! Очам своїм не вірю! Шляхетний пан...

- Шарлей, - швидко випередив демерит. - Не змушуйте ж мене стояти на порозі, пане Унгер.

- Певно, що так, певно, що так... Прошу, прошу...

Усередині приміщення міцно пахнуло фарбою, лляною олією і живицею, кипіла напружена робота. Кілька юнаків у замацьканих і до чорного забруднених фартухах поралися коло двох дивовижних машин. Машини були обладнані коловоротами і нагадували преси. Це й справді були преси. На очах у Рейневана з-під притиснутого дерев’яним гвинтом штампа витягли картку паперу, на якій була зображена Мадонна з Дитям.

- Цікаво.

- Що? - синьоносий пан Унгер відірвав погляд від Самсона Медка. - Що ви сказали, молодий пане?

- Що це цікаво.

- Оце цікавіше, - Шарлей підняв аркуш, вийнятий з-під другої машини. На аркуші було видно кілька рівно розміщених прямокутників. Це були гральні карти для пікету - тузи, вишники і нижники, сучасні, за французьким зразком, у кольорах pique i tréfle268.