Слава ЗСУ!

- Ти читаєш мої думки, Шарлею, - сказав Самсон Медок. - Саме це я й хотів сказати.

- Отже, - обличчя бакалавра знову прояснилося, - ви зволите спонсорувати?

- Ні, - відрізав Шарлей. - Не зволю. Епохальність епохальністю, але я тут, пане Гутенберг, комерцією займаюся.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ,

у якому Рейневан, шляхетний, як Персеваль,

і настільки ж дурний, кидається на допомогу

і стає на захист. Як наслідок, уся компанія

змушена втікати. Надзвичайно швидко.

- Basilicus super omnes, - сказав Рейневан. - Annus cyclicus. Voluptas? Так, напевне voluptas. Voluptas papillae. De sanctimonia... Expeditione hominis. Самсоне!

- Що?

- Expeditione hominis. Або positione hominis. На обгорілому папері. На тому, що з Повойовиць. Це тобі з чим-небудь асоціюється?

- Voluptas papillae... Ох, Рейнмаре, Рейнмаре...

- Я запитав, чи це тобі з чим-небудь асоціюється?

- Ні. На жаль. Але я весь час думаю.

Рейневан не прокоментував, хоча, попри запевнення, Самсон Медок, здавалося, менше думав, а більше куняв у сідлі рослого мишастого мерина - коня, якого організував Юстус Шоттель, свидницький майстер-дереворитник, на підставі складеного Шарлеєм списку.

Рейневан зітхнув. На підбір замовленого Шарлеєм спорядження пішло трохи більше часу, ніж передбачалося. Замість трьох вони провели у Свидниці цілі чотири дні. Демерит і Самсон не нарікали, ба більше, вони навіть були цьому раді, бо отримали змогу повештатися знаменитими свидницькими пивничками і дуже докладно дослідити якість цьогорічного березневого пива. Рейневан же, якого, з метою конспірації, переконали не валандатися по шинках, нудьгував у майстерні у компанії нудного Шимона Унгера, сердився і згорав з нетерплячки й любовної туги. Він старанно рахував і перераховував дні розлуки з Аделею, але йому ніяк не вдавалося нарахувати менше двадцяти восьми. Двадцять вісім днів! Майже місяць! Він замислювався, чи Аделя спроможна все це витримати. І наскільки спроможна.

П’ятого дня, вранці, очікуванню настав край. Попрощавшись із гравірувальниками, троє мандрівників залишили Свидницю, й одразу ж за Нижньою брамою приєдналися до довгої валки інших подорожан - кінних, піших, навантажених, нав’ючених, які поганяли рогату худобу й овець, тягнули візки, штовхали тачки, їхали в екіпажах якнайрізноманітніших конструкції і краси. Над валкою нависали сморід і дух підприємництва.

До складеного Шарлеєм списку спорядження Юстус Шоттель з власної ініціативи додав і доставив досить багато різноманітних, хоч і явно хаотично зібраних предметів одягу, так що всі троє подорожніх отримали непогану нагоду переодягтися. Шарлей негайно з цієї нагоди скористався - і тепер виглядав поважно, навіть войовничо, вбраний у стьобаний акетон280, покритий іржавими відбитками обладунків, що викликало в оточуючих повагу. Солідний одяг просто-таки магічно перемінив і самого Шарлея - позбувшись блазенського вбрання, демерит позбувся і блазенських манер і фраз. Тепер він сидів, випроставшись, на своєму прекрасному гнідому жеребці, впираючись кулаком у стегно, і войовничо позирав на купців, повз яких проїжджав, демонструючи себе у позі якщо не Гавейна, то щонайменше Гарета.