Слава ЗСУ!

Самсон Медок також змінив вигляд, хоча в доставлених Шоттелем пакунках нелегко було знайти що-небудь, що було б добрим на гіганта. Врешті-решт йому все ж таки вдалося замінити мішкуватий монастирський халат вільним коротким журнадом281 і хутряною шапкою з модними зубчиками по нижньому краю. Це було настільки популярне вбрання, що Самсон перестав - наскільки це взагалі було можливо - вирізнятися у натовпі. Тепер у колоні інших подорожан кожен, хто до них приглядався, бачив шляхтича у супроводі студента і слуги. Принаймні Рейневан сподівався саме на це. Він також розраховував, що Киріелейсон і його банда, навіть якщо і довідалися вже, що його супроводжує Шарлей, розпитують про двох, а не про трьох подорожніх.

Сам Рейневан, викинувши свої понищені й уже не зовсім свіжі речі, вибрав із запропонованого Шоттелем облягаючі штани і лентнер, модно підбитий спереду ватою, що надавало його поставі дещо пташиного вигляду. Усе це доповнював берет - із тих, які зазвичай носили школярі, як-от Ян фон Гутенберг, з яким вони недавно зустрічались. Цікаво, що саме Гутенберг став предметом їхньої розмови, причому, на диво, йшлося зовсім не про винахід друкарства. Гостинець за Нижньою брамою, що вів до Рихбаха долиною ріки Пілави, був частиною важливого торгового шляху Ниса - Дрезден, а тому був вельми людним. Настільки людним, що це почало дратувати чутливий Шарлеїв ніс.

- Панове винахідники, - бурчав демерит, відганяючи мух, - пан Гутенберг et consortes282 могли б нарешті винайти що-небудь практичне. Якийсь, скажімо, інший спосіб пересування. Якесь perpetuum mobile283, щось таке, що рухалося б само, щоби не треба було покладатися на коней і волів, як оці-ось, що так невтомно демонструють нам дійсно величезні можливості своїх кишок. Ох, воістину кажу вам, мріється мені щось таке, що їде саме і водночас не забруднює природного середовища. Що? Рейнмаре? Самсоне? Га? Що скажеш, філософе, прибулий із потойбіччя?

- Щось таке, що саме їздить і не робить смороду? - замислився Самсон Медок. - Саме рухається, але не запаскуджує доріг і не отруює середовища? Гм, воістину нелегка дилема. Досвід підказує мені, що винахідники її розв’яжуть, але тільки частково.

Шарлей, можливо, і збирався далі розпитувати у велета про сенс його висловлювання, але йому перешкодив вершник, обірванець на худій шкапі, який мчав охляп у бік голови колони. Шарлей стримав наполоханого гнідка, погрозив обірванцеві кулаком, кинув йому навздогін цілу купу лайливих слів. Самсон піднявся на стременах, подивився назад, звідки галопом прискакав обірванець. Рейневан, який швидко набирався досвіду, знав, за чим Самсон видивляється.

- На злодієві шапка горить, - вгадав він. - Цього втікача хтось налякав. Хтось, хто їде з боку міста...

- ...і уважно вдивляється у кожного з подорожан, - докінчив Самсон. - П’ятеро... Ні, шестеро озброєних. У кількох - герби на яках. Чорний птах з розпростертими крильми...

- Я знаю цей герб...

- Я теж! - різко кинув Шарлей, натягаючи віжки. - Ану! За худою кобилою! Гайда! Щодуху!

Уже близько до голови колони, там, де дорога входила в похмурі букові нетрі, вони повернули в ліс і невдовзі сховалися в чагарях. І побачили, як обома узбіччями, придивляючись до всіх, уважно зазираючи у вози і під плахти фургонів, проїхали шестеро вершників. Стефан Роткірх, Дітер Гакст, Єнч фон Кнобельсдорф на прізвисько Пугач. А також Віттіх, Морольд і Вольфгер Стерчі.