Слава ЗСУ!

- Та-а-ак, - протягнув Шарлей. - Так, Рейнмаре. Ти думав, що ти мудрий, а весь світ - дурний. З прикрістю мушу тобі сказати, що то було помилкове переконання. Бо весь світ уже розкусив тебе і твої легкорозкушувані наміри. Знає, що ти прямуєш до Зембиць, туди, де твоя мила. Якщо ж у тебе власне починають з’являтися сумніви, якщо ти починаєш шукати сенсу поїздки до Зембиць, то не ламай собі даремно голову. Я тобі скажу: сенсу немає. Жодного. Твій план... Дай-но знайду відповідне слово... Гм-м...

- Шарлею...

- Є! Абсурдний.

* * *

Суперечка була короткою, запеклою і цілком позбавленою сенсу. Рейневан залишився глухим до логіки Шарлея, Шарлея не зворушила любовна туга Рейневана. Самсон Медок від висловлювань утримався.

Рейневан, думки якого були зайняті головним чином підрахунком днів розлуки з коханою, наполягав, звичайно, щоби і далі їхати до Зембиць, або слідом за Стерчами, або спробувати випередити їх, наприклад, коли ті зроблять привал, найімовірніше десь поблизу Рихбаха або в самому місті. Шарлей категорично протестував. Виявлена Стерчами прозірливість, стверджував він, може свідчити лише про одне.

- Їхнє завдання, - пояснив він, - загнати тебе саме у бік Рихбаха і Франкенштейна. А там десь чекають уже Киріелейсон і де Барби. Повір мені, хлопче, це стандартний спосіб ловити втікачів.

- То які будуть твої пропозиції?

- Мої пропозиції, - Шарлей вказав навколо себе широким жестом, - обмежені географією. Оте величезне, затягнуте хмарами, на сході, - це, як ти знаєш, Шленжа... Те, що здіймається отам, - це Совині гори, оте велике - це гора, яку називають Великою Совою. При Великій Сові є два перевали, Валімський і Юговський, ними ми б миттю могли пробратися в Чехію, до Броу-мовська.

- Чехія, ти ж сам це казав, - для нас ризикована.

- Зараз, - холодно відповів Шарлей, - найбільший ризик - це ти. І погоня, що переслідує тебе по п’ятах. Зізнаюся, що найохочіше я подався би зараз саме в Чехію. З Броумова перескочив би в Клодзько, а з Клодзька - на Моравію й Угорщину. Але ти, підозрюю, не відмовишся від Зембиць.

- Правильно підозрюєш.

- Що ж, отже, нам доведеться відмовитися від безпеки, яку нам забезпечили би перевали.

- Це, - зненацька втрутився Самсон Медок, - була б дуже відносна безпека. І важкодоступна.

- Факт, - спокійно погодився демерит. - Це місця не найбезпечніші. То що ж, значить, їдьмо все-таки на Франкенштейн. Але не трактом, а підніжжями гір, краями борів Шльонської просіки. Зробимо гак, трохи поїздимо бездоріжжям, але що нам залишається?

- Їхати трактом! - вибухнув Рейневан. - Услід за Стерчами! Наздогнати їх...

- Ти сам, - різко обірвав Шарлей, - не віриш у те, що говориш, хлопче. Бо ти ж не хочеш потрапити їм у лапи. Дуже не хочеш.

* * *

Тому спочатку вони поїхали буковими і дубовими лісами, потім просіками, і врешті-решт дорогою, що звивалася між пагорбами. Шарлей і Самсон стиха перемовлялися. Рейневан мовчав і пригадував останні слова демерита...