Слава ЗСУ!

Шарлей уже вкотре довів, що вміє якщо не читати думки, то принаймні безпомилково їх угадувати на підставі засновків. Щоправда, вигляд Стерчів спочатку розбудив у Рейневанові лють і дику жадобу помсти, він був готовий негайно рушити слідом за ними, дочекатися ночі, підкрастися до них і поперерізати їм, сплячим, горлянки. Але стримував його не тільки глузд, а й паралізуючий страх. Кілька разів він уже прокидався весь у холодному поту, від сну, в якому його зловили і тягли до катівні в глибоких льохах Стерцендорфа, причому в тому, що стосувалося зібраних там знарядь тортур, сон відзначався надзвичайною докладністю. Коли Рейневан згадував ці знаряддя, його починало кидати то в жар, то в холод. І тепер також мурашки повзали йому по спині, а серце завмирало щоразу, як тільки на узбіччі виростали темні силуети, і лише коли він добре до них придивлявся, силуети виявлялися не Стерчами, а кущами ялівцю.

Ще гірше стало, коли Шарлей і Самсон змінили тему розмови і почали розводитися на предмет історії літератури.

- Коли трубадур Гільйом де Кабестен, - правив Шарлей, багатозначно поглядаючи на Рейневана, - спокусив дружину пана де Шато-Русільона, той наказав закатрупити поета, випатрав його, наказав кухареві підсмажити серце і дав його з’їсти невірній дружині. А та кинулася з вежі.

- Принаймні так говорить легенда, - відповідав Самсон Медок з обізнаністю, яка в зіставленні з його кретинською фізіономією викликала остовпіння. - Панам трубадурам не завжди можна довіряти, їхні строфи про амурні успіхи в заміжніх дам частіше відображають бажання і мрії, і рідше - реальні події. Прикладом може бути от хоч би і Маркабрю, якого, попри нахабні натяки, абсолютно нічого не пов’язувало з Елеонорою Аквітанською. Перебільшеними є, як мені здається, і романи Бернарта де Вентадорна з пані Алаїзою де Монпельє та Рауля де Кусі з пані Габріелою де Фаєль. Викликає сумніви також Тибальд Шампанський, який похваляється прихильністю Бланки Кастильської. А також Арнольд де Марейль, за його власними словами - коханець Адалазії з Безьє, фаворитки короля Арагонії.

- Цілком може бути, - погоджувався Шарлей, - що трубадур трохи дечого повигадував, бо скінчилося тим, що його прогнали з двору, а якби в його поезії була бодай дрібка правди, все могло би мати значно сумніший кінець. Або якби король був більш запальним. Як, наприклад, пан де Сен-Жільє. Цей за двозначну канцону на адресу своєї дружини наказав відрізати язика трубадурові П’єру де Відалю.

- Так говорить легенда.

- А трубадур Жіро де Корбей, скинутий з мурів Каркассона, - теж легенда? А Госельм де Понс, отруєний через якусь прегарну заміжню жінку? Кажи, що хочеш, Самсоне, але далеко не кожен рогоносець був таким дурнем, як маркіз Монферрат, який, побачивши у саду свою дружину сплячою в обіймах трубадура Рембо де Вакейраса, накрив їх обох плащем, щоби не змерзли.

- Це була його сестра, а не дружина. Але все інше збігається.

- А що сталося з Даніелем Карре за те, що він увінчав рогами барона де Фо? Барон убив його руками найманих убивць, звелів виготовити собі кубок з його черепа і тепер п’є з нього.

- Усе правда, - кивнув Самсон Медок. - Крім того, що це був не барон, а граф. І не вбив він поета, а ув’язнив. І виготовив не кубок, а оздобну калитку. Для сигнета284 й дрібних монет.

- Ка... - поперхнувся Рейневан. - Калитку?