Слава ЗСУ!

Бургомістр замовкнув, прокашлявся, засунув руки в обшиті хутром рукава делії. Ян Гофріхтер на нього поглянув з розумінням.

- Отак-то, - заявив він, - нарешті в мене в голові прояснилося. З цим Рейневаном. Я вже все знаю. Хоч і по-байстрючому, але кров п’ястівська. Син єпископа. Улюбленець князів. Родич Ностіців. Небіж схоластика вроцлавської колегіати. Для синів багатіїв - товариш з університету. До того ж, немовби всього цього не досить, успішний медик, мало не чудотворець, який уміє завоювати вдячність владоможців. А від чого ж це він вас вилікував, велебний отче Якубе? Від якої, цікаво знати, хвороби?

- Хвороби, - холодно відповів ксьондз, - це не тема для обговорення. Отож скажу без подробиць, що вилікував.

- Таку людину, - додав бургомістр, - не варто втрачати. Шкода дозволити такому загинути від кровної помсти тільки тому, що він про все забув заради пари прекрасних, теє-то, очей. То нехай же він служить громаді. Хай лікує, якщо вміє...

- Навіть, - фиркнув Гофріхтер, - з використанням пентаграми на підлозі?

- Якщо вона зцілює, - серйозно сказав ксьондз Галль, - якщо допомагає, якщо погамовує біль, то навіть так. Такі здібності - це дар Божий, Господь обдаровує ними зі Своєї волі та з тільки Йому одному відомим наміром. Spiritus flat, ubi vult57, шляхи Господні несповідимі.

- Амінь, - підсумував бургомістр.

- Коротше кажучи, - не здавався Гофріхтер, - така людина, як Рейневан, винною бути не може? Про це йдеться? Га?

- Хто без вини, - відповів з кам’яним обличчям Якуб Галль, - нехай першим кине камінь. А Бог нас усіх розсудить.

На якусь хвилину запала тиша, така глибока, що чути було шурхотіння крил нічних метеликів, які билися у вікна. Від вулиці Святого Яна долинув протяжний і співучий голос міського сторожа.

-Отже, підсумовуємо, - бургомістр випрямився за столом так, що вперся в нього животом. - У розгардіяші в граді нашому Олесниці винні брати Стерчі. У матеріальних збитках і тілесних ушкодженнях, завданих на ринку, винні Стерчі. У втраті здоров’я його велебністю пріором Штайнкеллером, а не приведи Господи, і в його смерті винні брати Стерчі. Вони і тільки вони. Що ж до того, що сталося з Нікласом фон Стерча, то це було нещасним, теє-то, випадком. Так я і представлю події князеві, як тільки він повернеться. Згода?

- Згода.

- Consensus omnium58.

- Concordi voce59.

- А якби Рейневан десь об’явився, - додав після хвилинного мовчання велебний Галль, - то раджу тихцем його спіймати і зачинити. Тут, у карцерику нашої ратуші. Заради його ж власної безпеки. Поки справа не вляжеться.

- Добре було б, - додав, розглядаючи свої персні, Лукас Фрідман, - зробити це швидко. Перш ніж про всю цю аферу стане відомо Таммо Стерчі.

* * *

Виходячи з ратуші просто в темряву вулиці Святого Яна, купець Гофріхтер краєм ока вловив рух на освітленій місяцем стіні вежі - невиразний силует, що пересувався, трохи нижче вікон міського сурмача, але вище вікон кімнати, де щойно закінчилася нарада. Глянув, прикриваючи очі, щоб не засліплювало, від світла ліхтаря, який ніс слуга. “Якого чорта, - подумав він і негайно перехрестився. - Що це там лазить стіною? Пугач? Сова? Кажан? А може...”