Слава ЗСУ!

Гофріхтер здригнувся, ще раз перехрестився, аж на самі вуха насунув кунячий ковпак, закутався в шубу і швиденько подався у бік дому.

Тому він і не побачив, як велетенський стінолаз60 розправив крила, злетів із підвіконня і безшелесно, як привид, як нічна примара, почав ширяти над дахами міста.

* * *

Апечко Стерча, пан з Ледної, не любив бувати в замку Стерцендорф. Причина була одна-єдина, до того ж проста: Стерцендорф був садибою Таммо фон Стерча, глави, старійшини і патріарха роду. Або, як казали деякі, - тирана, деспота і мучителя.

У кімнаті було задушливо. І темно. Таммо фон Стерча не дозволяв відчиняти вікон, побоюючись, щоб його не продуло, віконниці теж весь час мали бути закриті, бо світло разило очі каліки.

Апечко був голодний. І весь у дорожній куряві. Але ніколи було ані поїсти, ані почистити вбрання. Старий Стерча не любив чекати. І не мав звичаю частувати гостей. А надто родичів.

Тому Апечко ковтав слину, щоби промочити горло, - випити йому, звісно ж, нічого не подали - і переповідав Таммо олесницькі події. Робив він це неохоче, але що ж - мусив. Каліка чи ні, паралітик чи ні, але Таммо був патріархом роду. Патріархом роду, який не терпів непослуху.

Старий слухав повідомлення, вмостившись .у кріслі у звичній для нього неймовірно перекособоченій позі. “Старий покручений пердун, - подумав Апечко. - Клятий поламаний дідуган”.

Причини стану, в якому перебував патріарх роду Стерчів, не до кінця і не всім були відомі. Згода панувала стосовно єдиного - Таммо звалив удар, бо Таммо розлютився понад усяку міру. Одні стверджували, що старець розгнівався, дізнавшись, що його особистий ворог, ненависний вроцлавський князь Конрад одержав єпископське свячення і став наймогутнішою особою на Шльонську. Інші запевняли, що фатальний вибух спричинила теща, Анна з роду Погожелів, якій підгоріла улюблена страва Таммо - гречана каша зі шкварками. Як воно було насправді, невідомо, однак результат був наочний і не помітити його було неможливо. Після цього випадку Стерча міг рухати - зрештою, дуже незграбно - тільки лівою рукою і лівою ногою. Його права повіка була завжди опущена, з-під лівої, яку йому іноді вдавалося підняти, цівочкою сочилися слизуваті сльози, а з кутика перекошеного в потворній гримасі рота текла слина. Нещастя призвело також до майже цілковитої втрати мови, з чого взялося і прізвисько старого - Балбулус. Заїка-недоріка.

Але втрата здатності говорити не потягла за собою того, на що сподівалася вся рідня, - втрати контакту зі світом. О ні. Пан Стерцендорфа, як і раніше, тримав рід у кулаку, і всі його боялися. І те, що він хотів сказати, казав, бо в нього завжди напохваті був хтось, хто міг зрозуміти й перекласти людською мовою його булькотіння, хрипіння, гугнявлення і крики. Цим кимсь, як правило, була дитина - котресь із численних внуків або правнуків Балбулуса.

Зараз мову його тлумачила десятирічна Офка фон Барут, яка, сидячи біля ніг старця, наряджала ляльку в клаптики кольорового шмаття.

- Так от, - Апечко Стерча закінчив розповідати і, відкашлявшись, перейшов до висновків. - Вольфгер через посланця просив повідомити, що зі справою впорається швидко. Що Рейнмара Беляу буде схоплено на вроцлавському тракті і його покарають. Однак зараз руки у Вольфгера зв’язані, бо трактом подорожує олесницький князь з усім своїм двором та різні важливі духовні особи, тож поки що нема як... Нема як погоню вести. Але Вольфгер присягається, що виловить Рейневана. Що йому можна довірити честь роду.