Слава ЗСУ!

Повіка Балбулуса підскочила, з рота витекла цівочка слини.

- Ббббх-бхх-бхх-бхубху-бххуаха-ррххха-пххх-ааа-ррх! - пролунало в покої. - Ббб... хрррх-урррхх-бхуух! Гуггу-ггу...

- Вольфгер - довбаний кретин, - переклала тонесеньким мелодійним голосочком Офка фон Барут. - Дурень, якому я не довірив би навіть коновки із блювотинням. А єдине, що він може вхопити, - це його власний кутас.

- Батьку...

- Ббб-брррх! Бххррхуу-пхр-рррххх!

- Мовчати! - переклала, не піднімаючи голови, зайнята лялькою Офка. - Слухати, що я скажу. Що наказуватиму.

Апечко терпляче перечекав хрипи і скрипи, дочекався їхнього перекладу.

- Передусім, Апеч, велиш з’ясувати, - наказував Таммо Стерча вустами дівчинки, - якій берутовській бабі було доручено наглядати за бургундкою. І до якої не дійшла справжня мета цих благодійних походів бургундки до Олесниці. Імовірно, вона була в змові з перелюбницею. Бабі тридцять п’ять розмашистих різок. По голій задниці. Тут, у мене, на моїх очах. Хай я маю хоч трохи тієї радості.

Апечко Стерча кивнув головою. Балбулус кашлянув, захрипів і весь обплювався. Потім моторошно скривився і загугнявив.

- А бургундку, - переклала Офка, розчісуючи маленьким гребінцем виготовлене з клоччя волосся ляльки, - про яку мені вже відомо, що вона заховалася в ліготських цистерціанок, наказую видобути звідтіля, навіть якби для цього довелося брати монастир штурмом. Потім зачинити розпусницю у прихильних до нас ченців, наприклад...

Таммо раптом перестав заїкатися і гугнявити, хрипіння завмерло у нього в горлі. Прошитий налитим кров’ю оком Апечко зрозумів, що старий помітив його стурбовану міну. Що збагнув, що до чого. Далі приховувати правду було неможливо.

- Бургундка, - промимрив він, - зуміла втекти з Ліготи. Тихцем... Не знати куди. Ми... зайняті переслідуванням... Не впильнували... ми...

- Цікаво, - переклала Офка після тривалої тяжкої паузи, - цікаво, чому мене це зовсім не дивує. Але якщо так, то нехай так і буде. Я не стану собі забивати голову курвою. Нехай цю справу вирішить Гельфрад, коли повернеться. Нехай вирішить справу власноручно. Мене його роги не обходять. Зрештою, в цій сімейці таке не в новинку. Мене самого колись, мабуть, незле увінчали. Бо не може бути, аби з моїх власних чресел понароджувалися такі дурні.

Балбулус кілька хвилин кашляв, харчав і давився. Але Офка не перекладала, отже, це була не мова, а звичайний собі кашель. Нарешті старець захрипів, набрав духу, скривився, ніби демон, і гримнув костуром об підлогу, після чого дико забулькотів. Офка прислухалася, увіпхавши собі до ротика кінчик коси.

- Але Ніклас, - переклала вона, - був надією цього роду. Воістину моєю кров’ю, кров’ю Стерчів, не якимись там помиями після чортзна-яких кундлячих злучок. Тому не може бути так, щоби за його пролиту кров убивця не заплатив. Та ще й з лишком.

Таммо знову гупнув костуром об підлогу. Палиця випала йому з тремтячої руки. Пан Стерцендорфа кашлянув і чхнув, відпльовуючись і обшмаркуючись. Грозвіта фон Барут, донька Балбулуса і мати Офки, яка стояла поруч, обтерла йому бороду, підняла і тицьнула в руку костур.

- Хгрррххх! Грххх... Ббб... бхрр... бхррллг...

- Рейнмар Беляу заплатить мені за Нікласа, - погідно і без жодних емоцій перекладала Офка. - Заплатить, Бог мені свідок і всі святі. Я засаджу його до льоху, в клітку, у таку скриню, як та, в якій глоговці замкнули Генрика Грубого, з однією діркою для годування та іншою, з протилежного боку, щоб навіть почухатися не міг. І протримаю його так із півроку. І лише потім візьмуся за нього. А за катом пошлю аж до Магдебурга, бо в них там пречудові кати, не такі, як тут, у Шльонську, в яких делінквент вмирає вже на другий день тортур. О ні, я залучу майстра, який присвятить убивці Нікласа тиждень. Чи навіть і два.