Слава ЗСУ!

- Я питав, - загримів він із висоти сідла, - чи бачили ви молодика, який відповідає опису? Чи був тут такий? Або, може, є? Може, хто-небудь нарешті буде такий ласкавий відповісти? Га? Чи ви, щоб вас холера взяла, поглухли?

Куно Віттрам виплюнув баранячу кісточку якраз під копита Стерчевого коня. Другий лицар витер пальці об вапенрок, глянув на Вольфгера і багатозначно перекрутив пояс із мечем. Шенфельд, не піднімаючи очей, забулькотів через свою соломину.

Під’їхав Роткірх, невдовзі приєднався Дітер Гакст. Обоє заперечливо покрутили головами під питальними поглядами Вольфгера і Морольда. Віттіх вилаявся.

- Хтось бачив такого, як я описав? - повторив Вольфгер. - Хто? Може, ти? Ні? А може, ти? Так, ти, бурмильцю! До тебе звертаюся! Бачив?

- Ні, - заперечив Самсон Медок, що стояв під корчмою. - Не бачив.

- Хто бачив і покаже, - Вольфгер сперся на луку, - той матиме дуката. Ну? Ось дукат, щоб ви не думали, що я брешу. Досить показати того, кого я шукаю. Підтвердити, що він тут є або був. Хто це зробить - дістане дуката! Ну! Хто хоче заробити? Ти? Може, ти?

Один із пахолків поволі наблизився, невпевнено озираючись.

- Я, пане, бачи... - почав він.

Але не докінчив, бо Йон фон Шенфельд добряче копнув його під дупу. Пахолок гримнувся на всі чотири. Потім підхопився й утік, накульгуючи.

Шенфельд взяв руки в боки, глянув на Вольфгера й невиразно щось пробубонів з-під пов’язки.

- Га? - Стерча перехилився з сідла. - Що? Що він сказав? Що це було?

- Я не впевнений, - спокійно відповів Самсон, - але мені здається, що щось про засраних юд.

- І мені так здається, - підтвердив Куно Віттрам. - Клянуся бочкою святого Віліброда! Ми не любимо тут, у Кромоліні, юд.

Вольфгер почервонів, а тоді зблід, стискаючи в руці руків’я нагайки. Віттіх зрушив коня, а Морольд потягнувся до меча.

- Не раджу, - сказав Ноткер фон Вейрах, що стояв у дверях корчми. З одного боку від нього стояв де Тресков, з другого - Вольдан з Осин, а в нього за спиною - Римбаба і Боживой де Лоссов. - Не раджу починати, панове Стерчі. Тому що, клянуся Богом, те, що ви почнете, ми закінчимо.

* * *

- Вони вбили мого брата, - видихнув Рейневан, усе ще не відриваючи ока від діри в стіні сирівні. - Це вони, Стерчі, замовили це вбивство. Дасть Бог, почнеться бійка... І раубрітери їх посічуть... Петерлін буде відімщений...

- Я б на це не розраховував.

Рейневан озирнувся. Очі голіарда світилися в темряві. “На що він натякає? - подумав Рейневан. - На що не треба розраховувати: на бійку чи на помсту? Чи ні на те, ні на інше?”

* * *

- Я не хочу сварки, - промовив, стишивши голос, Вольфгер Стерча. - І не шукаю клопотів. Просто чемно собі питаю. Чоловік, якого я переслідую, убив мого брата і зганьбив братову. Моє право домагатися справедливості...

- Ой, панове Стерчі, - похитав головою Маркварт фон Штольберг, коли регіт трохи вгамувався. - Даремно ж то ви з тою своєю болячкою до Кромоліна вибралися. Їдьте, раджу я вам, шукати справедливості деінде. До суду, наприклад.

Вейрах пирснув, де Лоссов розреготався. Стерча сполотнів, усвідомлюючи, що його беруть на кпини, Морольд і Віттіх скреготали зубами так, що замалим не викрешували іскор. Вольфгер кілька разів відкривав і закривав рот, але перш ніж встиг що-небудь сказати, на майдан чвалом ввірвався Снч фон Кнобельсдорф на прізвисько Пугач.