Слава ЗСУ!

то його втекти.

- Х-о-о-о-о! - закричав хтось попереду. - Хо-о-о-о!

Спалахнув ліхтар, вихопивши з мороку кутасті контури возів і силуети вершників.

- Є, - тихо сказав Чірне. - Пунктуально! І там, де домовлено. Люблю таких. Але не завжди варто довіряти очам. Пане Гаетані, залишіться позаду і будьте пильні. Пане Ностіц, пильнуйте родича. Решта за мною. Х-о-о-о-о! Суди!

Ліхтар з протилежного боку затанцював у ритмі кроку коня. Наближалися троє вершників. Один закутаний, мов лялька, у важку широку шубу, що вкривала круп коня, у супроводі двох арбалетників, ідентичних зі стрільцями Чірне, - вбраних у хундсгугелі, залізні коміри та бригантини.

- Пан Гайн фон Чірне?

- Пан Гануш Трост?

- Люблю людей пунктуальних і які дотримують слова, - шморгнув носом чоловік у шубі. - Бачу, що наші спільні знайомі не перебільшували, коли порекомендували вас і дали якнайкращу характеристику. Радий вас бачити і тішуся, що співпрацюємо. Думаю, можемо рушати?

- Співпраця зі мною, - відповів фон Чірне, - коштує сто гульденів. Наші спільні знайомі не могли не поінформувати вас стосовно цього.

- Але ж, мабуть, таки не наперед, - фиркнув чоловік у шубі. - Ви ж, пане, либонь, не думали, що я на це погоджуся. Я - купець, ділова людина. А в нас прийнято так, що спочатку послуга, а потім оплата. Ваша послуга - це безпечно переправити мене через Срібний перевал до Броумова. Зробите - буде заплачено. Сто гульденів, гелер у гелер.

- Краще, - багатозначно наголосив Гайн фон Чірне, - щоби так і було. Справді краще, пане Трост. А на возах що везете, якщо можна запитати?

- Товар, - спокійно відповів Трост. - А який - моя справа. І того, хто за нього заплатить.

- Зрозуміло, - кивнув головою Чірне. - Зрештою, мені й не треба цього знати. Мені лише досить знати, що ваш товар напевне не гірший, ніж той, яким останнім часом торгували інші. Фабіан Пфефферкорн. І Миколай Ноймаркт. Про інших уже й промовчу.

- Може, воно й добре, що промовчите. Забагато балачок. А час би вже рушати. Пощо на роздоріжжі вистоювати, біду спокушати?

- Ваша правда, - Чірне розвернув коня. - Нічого ми тут не вистоїмо. Дайте знак, хай вози рушають. А щодо біди, то не бійтеся. Ота біда, яка останнім часом так лютує в Шльонську, має звичку бити з ясного неба. Якраз ополудні. Воістину, як говорять попи, daemonium meridianum, демон, що знищує опівдні. А тут навколо, погляньте лишень: темрява.

Купець погнав коня, порівнявся з вороним раубрітера.

- На місці демона, - сказав він, помовчавши, - я змінив би звички, бо вони стали надто вже відомими і передбачуваними. А той же псалом згадує і про темряву. Не пам’ятаєте? Negotium perambulans in tenebris312.

- Якби я знав, - у похмурому голосі Чірне забриніла весела нотка, - що ви так боїтеся, то підвищив би ставку. До півтораста гульденів щонайменше.

- Я заплачу стільки, - сказав Трост так тихо, що Рейневан ледь розчув. - Сто п’ятдесят гульденів у руки, пане Чірне. Коли безпечно дістанемося на місце. Бо таки правда, що я боюся. Алхімік у Ратиборі складав мені гороскоп, ворожив на курячих кишках... Вийшло, що смерть витає наді мною...