Слава ЗСУ!

- Цей турнір, - оцінив Шарлей, - це hastiludium320, яке ми спостерігаємо, полегшить наше завдання. Тут зібралося все місто. Гляньте, ондечки навіть на дерева повилазили. Можу побитися об заклад, Рейневане, що твоєї коханої ніхто не пильнує. Злазьмо з коней, щоб не впадати в око, обійдемо цей гучний ярмарок, змішаємося із селянами і ввійдемо в місто. Veni, vidi, vici321.

- Перш ніж ми підемо за Цезарем, - покрутив головою Самсон Медок, - треба було би перевірити, чи Рейнмарової коханої випадково немає серед глядачів турніру. Якщо зібралося все місто, може, і вона тут?

- А що Аделя, - Рейневан зліз з коня, - мала би робити в такій компанії? Нагадую, що її тут тримають ув’язненою. А в’язнів не запрошують на турніри.

- Певно що так. Але що нам заважає перевірити?

Рейневан знизав плечима.

- То ходімо далі.

Йти їм довелося обережно, щоби не вступити в купу. Навколишні гайочки перетворилися, як і завжди з оказії якого-небудь турніру, на всезагальний нужник. Зембиці нараховували близько п’яти тисяч жителів, але турнір міг привабити ще й гостей, і разом це давало десь приблизно п’ять з половиною тисяч осіб. Скидалося на те, що кожен із цих п’яти з половиною тисяч відвідав кущі щонайменше двічі - щоб висратися, висцятися і викинути недогризений бублик. Смерділо як від ста чортів. Це був явно не перший день турніру.

Труби затрубили, натовп знову крикнув в один великий голос. Цього разу подорожні були вже настільки близько, щоби спершу почути тріск, із яким ламалися списи, і грюкіт зіткнення чергових суперників.

- Імпозантний турнір, - оцінив Самсон Медок. - Імпозантний і багатий.

- Як і завжди у князя Яна.

Повз них пройшов дебелий парубок, який вів у кущі гожу, рум’яну й вогнеоку красуню. Рейневан із симпатією подивився на пару, подумки бажаючи їм знайти потаємну місцинку, до того ж вільну від лайна. Його думки заполонив нав’язливий образ того, чим ця парочка зараз займатиметься в кущах, і в промежині приємно залоскотало. “Нічого, - подумав він, - нічого, мене від подібних утіх з Аделею також відділяють уже тільки хвилини”.

- Туди, - Шарлей із притаманною йому інтуїцією повів їх поміж будками ковалів і зброярів. - Давайте-но коней сюди, до плоту. І ходіть осюди, тут вільніше.

- Спробуймо підійти ближче до трибуни, - сказав Рейневан. - Якщо Аделя тут, то...

Його слова заглушили фанфари.

- Aux honneurs, seigneurs chevaliers et escuiers!322 - голосно викрикнув маршал герольдів, коли фанфари затихли. - Aux honneurs! Aux honneurs!

Девізом князя Яна була сучасність. І європейськість. Виділяючись у цьому навіть з-поміж шльонських П’ястів, зембицький князь потерпав від комплексу провінціала, переймався тим, що його князівство лежить на периферії цивілізації і культури, на рубежі, за яким уже немає нічого, тільки Польща та Литва. Князь важко це переживав і просто хворобливо пхався в Європу. Для оточення це часто бувало дуже обтяжливо.

- Aux honneurs! - кричав по-європейськи маршал герольдів, одягнений у жовтий табарт323 з великим чорним п’ястівським орлом. - Aux honneurs! Laiusses les aller!324