Слава ЗСУ!

Ясна річ, маршал, старий добрий німецький Marschall, у князя Яна звався по-європейськи Roy d’armes325, йому допомагали герольди - європейські персеванти326, а гонитва зі списами через загорожу, старе добре Stechen über Schranken, називалася культурно й по-європейськи: la jouste327.

Лицарі вклали списи в токи328 і під тупіт копит пішли один на одного уздовж бар’єра. Один, як випливало з гербів на попоні, що зображували вершину гори над срібно-червоною шахівницею, походив з роду Гобергів. Другий лицар був поляком, про це свідчив герб Є літа на щиті та цап у клейноді модно заґратованого турнірного шолома.

Європейський турнір князя Яна привабив безліч гостей зі Шльонська і з-за кордону. Простір між плотами арени і спеціально обгороджену площу заповнювали фантастично строкаті лицарі і зброєносці, серед них і представники найзнатніших шльонських родів. На щитах, кінських попонах, лентнерах і вапенроках виднілися оленячі роги Біберштайнів, баранячі голови Хаугвіців, золоті клямри Цедліців, турячі голови Цеттріців, шахівниці Боршніців, схрещені ключі Ухтеріців, риби Сейдліців, стріли Больців і дзвінки Куасів. Так, ніби цього було замало, то тут, то там можна було побачити чеські та моравські герби: остереви панів з Липи і Ліхтенбурга, одривуса панів із Краваржа, Дубе і Бехині, суку ватки Міровських, лілії Звольських. Не бракувало й поляків: Староконів, Авданців, До лівів, Ястжембців і Лодзів.

Підтримувані могутніми руками Самсона Медка Рейневан і Шарлей повибиралися на кут, а потім і на дах будки коваля. Звідти Рейневан уважно дослідив уже доволі близько розташовану трибуну. Почав з кінця, від менш значних персон. Це була помилка.

- О Боже, - дуже голосно зітхнув він. - Аделя там! Так, душею клянуся... На трибуні!

- Котра?

- Та, що в зеленій сукні... Під балдахіном... Поруч...

- Поруч із самим князем Яном, - не укрилося від Шарлея. - Справді, красуня. Що ж, Рейнмаре, вітаю, ти маєш смак. А от привітати зі знанням жіночої душі не можу. Підтверджується, ой, підтверджується моя думка, що наша зембицька одіссея від самого початку була невдалим задумом.

- Це не так, - запевнив сам себе Рейневан. - Це не може бути так... Вона... Вона - бранка...

- Чия, давай-но подумаємо? - Шарлей прислонив очі долонею. - Поруч із князем сидить Ян фон Біберштайн, пан на замку Штольц, за Біберштайном - літня пані, якої я не знаю...

- Євфемія, старша сестра князя, - упізнав Рейневан. - За нею... Це що, Болько Волошек?

- Поміщик з Глогувка, син опольського князя. - Шарлей, як завжди, виявляв неабияку обізнаність. - Біля Волошека сидить клодзький староста, пан Пута з Частоловиць з дружиною, Анною з Колдіців. Далі сидять Кіліан Хаугвіц і його дружина Людгарда, далі старий Герман Цеттріц, далі Янко з Хотемиць, пан на замку Ксьонж. Він саме встає й аплодує Гоче Шаффу з Грайфенштайна, з дружиною, здається, біля неї сидить Миколай Цедліц з Альценау, староста отмуховський, біля нього Гунчель Свинка зі Свин, далі хтось із трьома рибами на червоному полі, значить, Зейдліц або Курцбах. А з іншого боку я бачу Отто фон Боршніца, далі когось з Бішофсгаймів, далі бачу Бертольда Апольду, це чашник із Шенау. Далі сидять Ло-тар Герсдорф і Гартунг фон Клюкс, обидва - лужичани. На нижній лаві сидять, якщо мені не зраджує зір, Борута з Венцемежиць і Секіль Рейхенбах, пан на Цепловодах... Ні, Рейнмаре. Я не бачу нікого, кого можна було би вважати стражником твоєї Аделі.