Слава ЗСУ!

Князь, і це Рейневан констатував водночас із болісним спазмом горла та діафрагми, тримав під руку Аделю де Стерча, в сукні наймоднішого кольору vert d’emeraude331, зі шлейфом, з розрізаними рукавами, що звисали до самої землі, у золотій сіточці на волоссі, з низкою перлів на шиї, з декольте, що пишно визирало з-під тісного корсета. Бургундка дивилася на Рейневана, а погляд її був холодний, мов у змії.

Князь Ян узяв двома пальцями стилет Рейневана, поданий йому Трістрамом фон Рахенау, оглянув його, потім підняв очі.

- Подумати тільки, - промовив він, - що я не дуже-то вірив, коли тебе звинувачували в злочинах. В убивстві пана Варта з Карчина і свидницького купця Ноймаркта. Не хотів вірити. І ось, прошу, тебе ловлять на місці злочину, коли ти з ножем у руках намагаєшся підкрастися до мене з-за спини. Чи ти аж так мене ненавидиш? А може, хтось тобі за це заплатив? Чи ти просто божевільний? Га?

- Милостивий князю... Я... Я не таємний убивця... Правда, що я підкрався, але я... Я хотів...

- Ах! - князь Ян зробив тонкою долонею дуже князівський і дуже європейський жест. - Розумію. Ти прокрався сюди з кинджалом, щоби передати мені петицію?

- Так! Тобто ні... Ваша князівська милосте! Я ні в чому не винен. Навпаки, мені самому заподіяно кривди! Я жертва, жертва змови...

- Ну звичайно, - надув губи Ян Зембицький. - Змова. Так я і знав.

- Так! - вигукнув Рейневан. - Саме так! Стерчі вбили мого брата! Замордували його.

- Брешеш, псякрев, - гаркнув Трістрам Рахенау. - Не гавкай, раджу тобі, на моїх свояків.

- Стерчі вбили Петерліна! - шарпнувся Рейневан. - Якщо не власноручно, то через найманих убивць! Кунца Аулока, Сторка, Вальтера де Барби! Негідників, які й на мене чигають! Ваша милосте князю Яне! Петерлін був твоїм васалом! Я вимагаю правосуддя!

- Це я його вимагаю! - крикнув Райхенау. - Я, правом крові! Цей сучий син убив в Олесниці Нікласа Стерчу!

- Правосуддя! - заволав один з Барутів, певно, Генріх, бо Барути рідко хрестили хлопчиків іншими іменами. - Князю Яне! Кари за це вбивство!

- Це брехня і наклеп! - закричав Рейневан. - Це Стерчі винні в убивстві! А мене обвинувачують, щоб самим обілитися! І з помсти! За любов, яка пов’язує мене з Аделею!

Обличчя князя Яна змінилося, і Рейневан збагнув, яку страхітливу дурницю ляпнув. Він дивився на байдуже обличчя своєї коханої - і поволі, поволі до нього починало доходити...

- Аделю, - озвався в абсолютній тиші Ян Зембицький. - Про що це він говорить?

- Бреше, Ясику, - посміхнулася бургундка. - Мене з ним ніщо не пов’язує і ніколи не пов’язувало. Це правда, що він нав’язував мені свої афекти332, настирливо залицявся, але впіймав облизня, нічого не добився. Навіть за допомогою чорної магії, якою він мене зваблював.

- Це неправда, - Рейневан ледве видобув голос із горла, перехопленого спазмом. - Це неправда! Брехня! Обман! Аделю! Скажи... Скажи, що ти і я...

Аделя різко повернула голову, рухом, що його Рейневан так добре знав: вона так повертала голову, коли кохалася з ним у своїй улюбленій позі, сидячи на ньому верхи, її очі зблиснули. Цей блиск він знав так само.