Слава ЗСУ!

- У Європі, - голосно сказала вона, роззираючись, - не могло б статися нічого подібного. Щоби брудним натяком було зневажено гідність доброчесної дами. До того ж на турнірі, на якому цю даму лише вчора проголосили La Royne de la Beaulte et des Amours333. У присутності лицарів турніру. Але якби навіть щось подібне і сталося в Європі, то такий mesdisant334, такий mal-faiteur335 жодної миті не залишався би безкарним.

Трістрам Рахенау на льоту зрозумів натяк і з розмаху зацідив Рейневану кулаком по шиї. Генріх Барут додав з іншого боку. Бачачи, що князь Ян не реагує, що він дивиться вбік з кам’яним обличчям, попідбігали наступні, серед них якийсь Зейдліц чи Курцбах з рибами на червоному полі. Рейневан дістав під око, світ зник у величезному спалаху. Він скорчився під градом ударів. Підбіг хтось іще, Рейневан упав на коліна, діставши по плечі турнірним дубцем. Прикрив руками голову, дубець боляче луснув його по пальцях. Дістав по нирках, упав на землю. Його стали копати ногами, тож він згорнувся клубком, захищаючи голову й живіт.

- Стійте! Досить! Негайно припиніть!

Стусани і копняки припинилися. Рейневан розплющив одне око.

Порятунок прийшов звідти, звідки його найменше можна було чекати. Мучителів зупинив грізний, сухий, неприємний голос і наказ худої як тріска немолодої жінки в чорній сукні і білій хустці-підвійці336 під жорстко накрохмаленою токою337. Рейневан знав, хто це. Євфемія, старша сестра князя Яна, удова Фрідріха графа Еттінгена, яка після смерті чоловіка повернулася у рідні Зембиці.

- У Європі, яку я знаю, - сказала графиня Євфемія, - лежачих не б’ють. Цього не допустив би жоден із відомих мені європейських князів, мій пане-брате.

- Він провинився, - почав князь Ян. - Тому я...

- Я знаю, у чому він провинився, - сухо перебила його графиня. - Бо чула. А тепер я беру його під свій захист. Mercy des dames338. Бо лещу себе надією, що знаю європейські турнірні звичаї не гірше, ніж присутня тут законна дружина лицаря фон Стерча.

Останні слова було вимовлено із таким притиском і настільки дошкульно, що князь Ян опустив очі і почервонів аж по самісіньку виголену потилицю. Аделя ж очей не опустила, на її обличчі годі було шукати навіть сліду рум’янцю, та ненависть, що бризкала з її очей, могла налякати кого завгодно. Проте не графиню Євфемію. Євфемія, як подейкували, там, у Швабії дуже швидко і дуже ефективно давала собі раду з коханками графа Фрідріха. Боялася не вона, боялися її.

- Пане маршале Боршніц, - владно кивнула вона. - Прошу взяти під арешт Рейнемара де Беляу. Ти відповідаєш за нього переді мною. Головою.

- Слухаюся, ясновельможна пані.

- Легше, пані сестро, легше, - оговтався Ян Зембицький. - Я знаю, що значить mercy des dames, але тут ідеться про надто поважні граваміни339. Надто вже тяжкі звинувачення проти цього юнака. Убивства, чорна магія...

- Він буде під арештом, - відрізала Євфемія. - У вежі. Під охороною пана Боршніца. Постане перед судом. Якщо хто-небудь його обвинуватить. Я маю на увазі серйозні обвинувачення.

- Ет! - князь махнув рукою і розмашисто відкинув ліріпіпу на спину. - Ну його к бісу. У мене тут важливіші справи. Ну ж бо, панове, зараз почнеться бугурт340... Я не буду псувати собі турнір, бугурту не пропущу. Дозволь-но, Аделю. Перш ніж почати бій, лицарі повинні побачити на трибуні Королеву краси і любові.