Слава ЗСУ!

Рейневан і не думав заперечувати.

- Не вона одна, - повів далі після паузи Гакеборн, - просила за тебе в пана Яна Біберштайна. Хочеш знати, хто ще?

- Хочу.

- Біберштайнова донька, Катажина. Ти їй, мабуть, в око впав.

- Така висока? Світловолоса?

- Не прикидайся дурнем. Ти ж її знаєш. Подейкують, що вона ще раніше рятувала тебе від погоні. Ех, як воно все дивно переплелося. Скажи сам, хіба це не іронія долі, комедія помилок? Хіба це не Narranturm? Справжня Вежа блазнів?

“Це правда, - подумав Рейневан. - Це справжня Вежа блазнів. А я... Шарлей мав рацію - я блазень щонайбільший. Король дурнів, маршал ідіотів, великий пріор ордену кретинів”.

- У вежі в Штольці, - весело продовжив Гакеборн, - ти довго не посидиш, якщо проявиш розсудливість. Готується, і я знаю це напевне, великий хрестовий похід на чеських єретиків. Даси обітницю, приймеш хрест - от тебе й відпустять. Повоюєш. А як матимеш заслуги в боротьбі зі схизмою, то тобі простять провини.

- Є тільки одна заковика. - Яка?

- Я не хочу воювати.

Лицар повернувся в сідлі, довго дивився на нього.

- А це ж чому? - запитав він ущипливо. Відповісти Рейневан не встиг. Пролунав пронизливий

свист, сичання і негайно після цього - голосний хрускіт. Гакеборн захлиснувся, потягнувся руками до горла, з якого, пробивши бляху горжета343, стирчала арбалетна стріла. Густо вихлюпнулася кров, лицар повільно нахилився назад і впав з коня. Рейневан бачив його очі, широко розплющені, сповнені безмежного здивування. Потім стало діятися багато і швидко.

- Напа-а-ад! - загорлав армігер, висмикуючи меч з піхов. - До збро-о-ої!

З кущів перед ними страшно гримнуло, зблиснув вогонь, заклубочився дим. Кінь під одним з пахолків упав, немовби громом прибитий, придавивши вершника. Решта коней поставали дибки, налякані пострілом, став дибки і кінь Рейневана. Зв’язаний Рейневан не зумів втримати рівноваги, впав, боляче вдарившись стегном об землю.

Із хащів вилетіли люди на конях. Рейневан, хоч і скорчився на піску, впізнав їх відразу.

- Бий, убивай! - ревів, обертаючи мечем, Кунц Аулок, відомий під прізвиськом Киріелейсон.

Зембицькі стрільці дали залп з арбалетів, але всі троє безбожно схибили. Вони хотіли втікати, однак не встигли, впали під ударами мечів. Армігер мужньо рубався з Киріелейсоном, коні хропли і витанцьовували, дзвеніли металом мечі. Кінець сутичці поклав Сторк із Торговиць, всадивши армігерові бурдер344 у спину. Армігер напружився, і тоді Киріелейсон добив його уколом у горло.

Глибоко в лісі, у гущавині, тривожно кричала налякана сорока. Смерділо порохом.

- Так-так, - промовив Киріелейсон, тицьнувши в лежачого Рейневана носаком чобота. - Пан Белява. Давно не бачилися. Ти не радий?

Рейневан радий не був.

- Начекалися ми тут на тебе, - поскаржився Аулок, - у сльоті, в холоді і невигоді. Ну та finis coronat opus345. Ти наш, Белява. Та ще й готовий, так би мовити, до вживання, вже зв’язаний, як пакунок. Ох, не твій оце день, не твій.

- Дай-но, Кунце, я копну його в зуби, - запропонував один з банди. - Він мені тоді око мало не вибив, у тій корчмі під Бжегом. То я йому теперечки зубоньки повилущую.