Слава ЗСУ!

- Облиш, Сибеку, - буркнув Киріелейсон. - Тримай нерви в жмені. Йди краще й перевір, що той лицар мав у в’юках та у калитці. А ти, Белява, чого це так на мене свої баньки витріщив?

- Ти вбив мого брата, Аулок. - Що?

- Ти брата мого вбив. У Бальбінові. Висітимеш за це.

- Тобі верзеться, - холодно сказав Киріелейсон. - Ти, певно, з коня на голову впав.

- Ти вбив мого брата!

- Ти повторюєшся у тому, що тобі верзеться.

- Брешеш!

Аулок став над ним, з виразу його обличчя можна було зрозуміти, що він вирішує дилему: копнути чи не копнути. Не копнув, явно просто погребувавши. Відійшов на кілька кроків, став над конем, якого вбило пострілом.

- Щоб мене чорти взяли, - сказав, киваючи головою. - Таки справді грізна і смертоносна зброя - ця твоя гандканона, Сторку. Подивися-но сам, яку діру в кобилі вивалила. Кулак поміститься! Воістину - це зброя майбутнього. Новочасність!

- До сраки така новочасність, - кисло відповів Сторк із Горговиц. - Не в коня, а в вершника я цілився із цієї холерної труби. І не в цього вершника, а в отого.

- То й що? Байдуже, куди цілився, головне, що влучив! Гей, Вальтере, ти що там робиш?

- Дорізаю тих, які ще дихають! - відповів Вальтер де Барби. - Свідків нам не треба, хіба ні?

- Ну то швидко! Сторку, Сибеку, раз-два, садіть Беляву на коня. На того лицарського кастильця. І міцно прив’яжіть його, бо воно збитошне. Пам’ятаєте?

Сторк і Сибек пам’ятали, ой як пам’ятали, бо перш ніж посадити Рейневана в сідло, пригостили його низкою стусанів і невибагливих прокльонів. Його зв’язані руки прикріпили до луки сідла, а литки - до стременних ременів. Вальтер де Барби закінчив дорізати, трупи зембичан затягли в кущі, коней прогнали, за командою Киріелейсона вся четвірка - плюс Рейневан - рушила з копита. Їхали швидко, явно прагнучи чимшвидше віддалитися від місця нападу і відірватися від імовірної погоні. Рейневан смикався в сідлі. Ребра кололи при кожному подиху, несамовито боліли. “Далі так бути не може, - подумав він ні з того ні з сього, - не може так бути, щоби мене раз по раз били”.

Киріелейсон підганяв приятелів криком, їхали галопом. Весь час гостинцем. Вони явно віддавали перевагу швидкості над можливістю сховатися, густий ліс не дозволив би їхати навіть клусом, не кажучи вже про галоп.

Вони вилетіли на роздоріжжя. Простісінько на засідку.

З усіх доріг, в тому числі й ззаду, на них кинулися вершники, які доти ховалися в заростях. Разом їх було зо двадцять, причому половина - панцирних, у повних залізних обладунках. Киріелейсон і його компанія не мали жодних шансів, але все ж таки, треба визнати, вони чинили запеклий опір. Аулок звалився з коня першим, з головою, страшно розрубаною сокирою. Покотився під кінські копита і Вальтер де Барби, якого навиліт пробив мечем великий лицар з польським Огоньчиком на щиті. Дістав булавою по голові Сторк, Сибека з Кобиляглови посікли й покололи так, що кров рясно обляпала зіщуленого в сідлі Рейневана.

- Ти вільний, друже.

Рейневан закліпав очима. У голові в нього крутилося. Усе ставалося надто вже швидко, як на його смак.

- Дякую, Больку... Перепрошую... Ваша князівська милосте...