Слава ЗСУ!

- Добре, добре, - перебив Болько Волошек, дідич Опо-ля і Прудника, пан на Глогувку, перетинаючи корделясом346 його пута. - Обійдемося без “милосте”. У Празі тебе звали Рейневан, а мене Болько, І за пивом, і в бійці. І тоді, коли ми для економії брали одну курву на двох у борделі на Целетній у Старому Місті. Забув?

- Не забув.

- І я не забув. Як бачиш. Товариша-школяра в біді не лишають. А Ян Зембицький хай поцілує мене в сраку. Зрештою, із задоволенням констатую, що ми порубали зовсім не зембицьких. Хоч і випадково, але обійшлося без дипломатичного інциденту, бо ми, мушу визнати, чатуючи на дорозі до Штольца, чекали радше на зембицький ескорт. А тут на тобі, несподіванка. Що то за одні, пане підстаросто? Познайомся, Рейневане, це мій підстароста, пан Кших із Костельця. То що там, пане Кшиху? Когось упізнали? Може, хтось ще живий?

- Це Кунц Аулок і його компанія, - випередив Рейневана велетень із Огоньчиком на щиті. - А дихає ще тільки один. Сторк із Торговиць.

- Ого! - насупився і закусив губу пан на Глогувку. - Сторк. І живий? Давайте-но його сюди.

Волошек рушив коня, з висоти сідла подивився на вбитих.

- Сибек з Кобиляглови, - упізнав він. - Кільки разів уже втік від ката, але, як-то кажуть, скільки шнурочку не витися... А це Кунц Аулок - холера, з такої порядної родини. Вальтер де Барби, ну що ж, яке життя, така й смерть. А це хто такий? Пан Сторк?

- Змилуйтеся, - забелькотів Сторк із Торговиць, кривлячи залите кров’ю обличчя. - Пардону... Помилуйте, пане...

- Ні, пане Сторк, - холодно відповів Болько Волошек. - Ополе незабаром буде моєю цариною, моїм князівством. Тому зґвалтування опольської міщанки - це, на мій погляд, важкий злочин. Занадто важкий для швидкої смерті. Шкода, що в мене так мало часу.

Молодий князь підвівся на стременах, озирнувся.

- Зв’язати лотра, - наказав він. - І втопити.

- Де? - здивувався Огоньчик. - Тут же ніде немає води.

- Ось там, у рові, - показав Волошек, - є калюжа. Насправді невеличка, але голова якраз у ній поміститься.

Глогувські й опольські лицарі затягли Сторка, який ревів і виривався із пут, до рову, перевернули і, тримаючи за ноги, запхали головою в калюжу. Ревіння змінив відчайдушний булькіт. Рейневан відвернувся.

Це тривало довго, дуже довго.

Повернувся Кших з Костельця в супроводі другого лицаря, теж поляка, гербу Нечуя.

- Усю воду з калюжі вихлебтав, негідник, - весело сказав Огоньчик. - Вже аж тільки мулом подавився.

- Час би нам звідси зникати, ваша князівська милосте, - додав Нечуя.

- Ваша правда, - погодився Болько Волошек. - Ваша правда, пане Шляський. Послухай-но, Рейневане. Зі мною ти їхати не можеш, я не зможу тебе сховати в себе ні у Глогувку, ні в Ополі, ні в Немодліні. Ні батько, ні дядько Бернард не захочуть сварки із Зембицями, здадуть тебе Янові, як тільки він про це нагадає. А він нагадає.

- Знаю.

- Знаю, що знаєш, - молодий П’яст примружив очі. - Але не знаю, чи розумієш. Тому поясню тобі ще й деталі. Мені все одно, який ти вибереш напрямок, але Зембиці оминай. Оминай Зембиці, товаришу, раджу по старій дружбі. Оминай це місто і князівство здалеку. Повір, там тобі шукати нічого. Може, колись і було що, але тепер нічого. Тобі це зрозуміло?