Слава ЗСУ!

І ляхи, й німаки

ще й усі язики,

Як вомпите в мові,

Вірте Вікліфові,

Правди скаже слові!

“Правди скаже слові, - машинально повторив подумки заслуханий Рейневан. - Правду скаже. Де я вже чув ці слова?”

- Ще вам колись, пане Раабе, буде біда за ці приспівки, - кисло говорив тим часом колектор. - А вам, братики, я дивуюся: як ви можете все це так спокійно слухати.

- У піснях, - посміхнувся один із францисканців - дуже часто ховається правда. А правда - це правда, її не викривиш, треба стерпіти, хоч би й боліло. А Вікліф? Що ж, блукав, але libri sunt legendi, non comburendi350.

- Вікліф, прости його Господи, - докинув другий, - не був першим. Уболівав про те, про що тут йшлося, наш великий брат і патрон, Бідняк з Ассізі. Нема чого заплющувати очі й відвертати голову: недобре діється. Віддаляються духовні від Бога, світських речей пильнують. Замість того, щоби скромно жити, бувають вельможнішими за князів і баронів...

- А казав же Ісус, як свідчить Євангеліє, - тихо додав третій, - nolite possidere aurum neque argenyum neque pecuniam in zonis vestris351.

- А слів Ісусових, - вставив, кашлянувши, гладкий сержант, - ні поправляти, ні змінювати не може ніхто, навіть папа. А якщо він це робить, то він не папа, а, як сказано в пісні, справжній антихрист.

- Ага! - загорлав, потираючи сизий ніс, найстарший прочанин. - Так воно і є!

- Ну Бога ради! - жахнувся колектор. - Та цитьте ви! Ну й компанія мені дісталася! Таж це один в один вальденські і бегардські балачки. Гріх!

- Буде вам відпущений, - пирснув, настроюючи лютню, голіард. - Ви ж збираєте податок для святої мети. За вас заступляться святі Адавкт і Матвій.

- Ви помітили, пане Рейнмаре, - промовив колектор з виразною образою в голосі, - як уїдливо він це сказав? Поза сумнівом, кожен усвідомлює, що податки стягують на богоугодні цілі, що вони ведуть до загального блага. Що платити треба, бо такий порядок. Усі це знають. І що? Ніхто митарів не любить. Буває, побачать, що я наближаюся, і в ліс утікають. Буває, що собаками зацькують. Брудне слово кинуть. І навіть ті, котрі платять, дивляться на мене, як на зачумленого.

- Тяжка доля, - кивнув головою голіард, підморгнувши Рейневану. - А ви ніколи не хотіли цього змінити? Маючи стільки нагод?

* * *

Тибальд Раабе, як виявилося, був людиною кмітливою і здогадливою.

- Не вертіться в сідлі, - тихо мовив він Рейневану, підвівши коня зовсім близько. - Не озирайтеся на Зембиці. Зембиць вам треба уникати.

- Мої друзі...

- Я чув, - перебив голіард, - що говорив колектор. Іти на допомогу друзям - справа шляхетна, але ваші друзі, дозвольте вам зауважити, не справляли враження таких, які самі не дадуть собі ради. Які дозволять себе заарештувати зембицькій міській сторожі, яка, звісно ж, славиться, як і всі стражі закону, підприємливістю, запалом, швидкістю дії, відвагою й розумом. Не думайте, повторюю, про повернення. З вашими друзями в Зембицях нічого не станеться, а для вас це місто - погибель. Їдьте з нами до Барда, паничу Рейнмаре. А звідти я особисто проведу вас у Чехію. Що ви так витріщаєтеся? Ваш брат був мені близьким соратником.