Слава ЗСУ!

- Близьким?

- Ви б здивувалися, наскільки. Здивувалися б, як багато нас пов’язувало.

- Мене вже ніщо не здивує.

- Це вам так тільки здається.

- Якщо ти справді був Петерлінові другом, - сказав після недовгого вагання Рейневан, - то тебе втішить звістка, що його убивць досягла кара. Кунца Аулока і всієї його компанії вже немає серед живих.

- Скільки мотузочці не витися, а кінець буде, - повторив зачовгану приказку Тибальд Раабе. - Чи не від вашої руки вони загинули, паничу Рейнмаре?

- Байдуже від чиєї, - Рейневан злегка почервонів, вловивши в голосі голіард а глузливу нотку. - Головне, що землю гризуть. А Петерлін відімщений.

Тибальд Раабе довго мовчав, спостерігаючи, як над лісом летить ворон.

- Я далекий від того, - сказав він нарешті, - щоб шкодувати Киріелейсона чи оплакувати Сторка. Нехай смажаться у пеклі, заслужили. Але це не вони вбили пана Петера. Не вони.

- Хто ж... - поперхнувся Рейневан. - Хто ж тоді?

- Не ви один хотіли б це знати.

- Стерчі? Чи за намовою Стерчів? Хто? Говори!

- Тихіше, паничу, тихіше. Не так голосно. Буде краще, якщо цього не почують невідповідні вуха. Я не можу сказати вам нічого понад те, що сам чув...

- А що ти чув?

- Що до справи причетні... темні сили. Рейневан якийсь час мовчав.

- Темні сили, - повторив він уїдливо. - Так, я теж уже це чув. Про це говорили конкуренти Петерліна. Що йому добре велося в справах, бо йому допомагав диявол, взамін за продану душу. І що цей диявол якогось дня забере його до пекла. Воістину, темні і сатанинські сили. І подумати тільки, що я вважав тебе, Тибальде Раабе, людиною серйозною і розсудливою.

- Уже мовчу, - голіард знизав плечима і відвернувся. - Більше ні слова не промовлю, паничу. Тому що боюся розчарувати вас іще більше.

* * *

На привал кортежик зупинився під величезним дубом - древнім деревом, яке пам’ятало десь не одне століття. По дубі весело гасали білки, нітрохи не дбаючи про поважність і гідність. Коней випрягли з накритого чорною мішковиною воза, а компанія розсілася під кроною. Незабаром, як і припускав Рейневан, почалися політичні дискусії, які, згідно з його очікуваннями, стосувалися загрози гуситської єресі з боку Чехії, і великого хрестового походу, що міг початися з дня на день і мав покласти край цій єресі. Але хоч тема і справді була досить банальною і передбачуваною, дискусія не пішла сподіваним руслом.

- Війна, - ні з того ні з сього заявив один із францисканців, потираючи тонзуру, на яку білка скинула жолудь. - Війна - це зло. Сказано-бо: “Не убий”.

- А захищаючи себе? - запитав колектор. - І своє майно?

- А захищаючи віру?

-А захищаючи честь? - сіпнувся Хартвіг фон Штітенкрон. - Що тут балакати! Честь належить захищати, а образи - змивати кров’ю!

- Ісус у Гетсиманії не захищався, - тихо відповів францисканець. - І наказав Петрові сховати меч. Хіба ж він був безчесний?