Слава ЗСУ!

- А що пише Августин, Doctor Ecclesie, у “De civitate Dei”352? - вигукнув один із прочан, демонструючи свою начитаність, - досить несподівано, бо колір його носа свідчив радше про інші вподобання. - Таж там йдеться про справедливу війну. А що може бути справедливішим, ніж війна з поганством і єрессю? Хіба така війна не мила Богу? Хіба Йому не приємно, коли хтось убиває Його ворогів?

- А Йоанн Златоуст, а Ісидор - вони що пишуть? - заволав другий ерудит, з таким самим червоно-сизим носом. - А святий Бернард із Клерво? Він велить убивати єретиків, маврів і безбожників. Називає їх нечистими кабанами. Таких убивати, рече він, то не гріх! То во славу Божу!

- Та хто я такий, Господи помилуй, - склав руки францисканець, - щоб заперечувати святим і докторам Церкви? Я ж не встряваю у диспут. Я лише повторюю слова Христа із Нагорної Проповіді. А він наказав любити ближнього свого. Прощати тим, хто провинився перед нами. Любити ворогів і молитися за них.

- А Павло наказує ефесянам, - додав другий з ченців не менш тихим голосом, - проти сатани озброїтися любов’ю і вірою, а не списами.

- Дасть Бог, амінь, - перехрестився третій францисканець, - любов і віра переможуть. Згода і pax Dei353 запанують між християнами. Бо гляньте лише, хто з диференцій354 між нами користається? Бусурманин! Сьогодні ми сперечаємося з чехами про Слово Боже, про вид причастя, а завтра що може статися? Магомет і півмісяці на церквах!

- Ну що ж, - пирснув найстарший прочанин, - може, й чехи прозріють, відречуться від єретицтва. Може, їм у цьому голод допоможе! Бо вся Європа приєдналася до ембарго, заборонила торгівлю і будь-які промисли з гуситами. А їм потрібні зброя і порох, сіль і продовольство! Якщо їм цього не вистачить, то їх буде і роззброєно, і заморено голодом. Коли кишки марша гратимуть, гусити здадуться, от побачите.

- Війна, - повторив з натиском перший францисканець, - це зло. Це ми вже з’ясували. А вам що, здається, ніби ця блокада - суголосна з Ісусовим вченням? Велів Ісус на Горі морити голодом ближнього? Християнина? Відкинувши релігійні диференції, чехи - теж християни. Нікуди не годиться таке ембарго.

- Твоя правда, брате, - докинув слово Тибальд Раабе, що розвалився під дубом. - Так не годиться. І ще вам скажу, що такі блокади часом перетворюються на палку з двома кінцями. Щоб тільки вони нас до біди не довели, як довели лужичан. Щоб не обійшлися Шльонську так само дорого, як Верхній Лужиці минулорічна Оселедцева війна.

- Оселедцева війна?

- Так її назвали, - спокійно пояснив голіард. - Тоді-бо теж ішлося і про ембарго, і про оселедці. Як хочете, то розповім.

- Авжеж, хочемо. Хочемо!

- А було воно, - Тибальд Раабе випростався, зрадівши, що всі зацікавилися, - так: пан Гинек Бочек з Кунштата, чеський шляхтич, гусит, страшенно любив оселедці, мало що він їв з таким задоволенням, як балтійські оселедці по-голландському, особливо під пиво чи горілку або ж у піст. А верхньолужицький лицар Генріх фон Дона, пан на Графенштайні, знав про апетит пана Бочека. Оскільки ж рейхстаг саме радився стосовно ембарго, то вирішив пан Генріх перетворити слово на діло і на власний розсуд гусита пригнобити. Та й заблокував йому постачання оселедця. Розізлився пан Бочек, узявся просити, мовляв, релігія релігією, але оселедець оселедцем! Воюй собі, такий-сякий папісте, за доктрину і літургію, але оселедці мені залиш, бо я їх люблю! А пан Дона йому на це: оселедців до тебе, єретику, не пропущу, жери, Бочек, копчений бочок, себто грудинку, навіть по п’ятницях. І це переповнило чашу! Зібрав розлютований пан Гинек дружину, рушив на лужицькі землі, несучи туди меч і вогонь. Першим пішов з димом замок Карлсфрід, прикордонний митний пункт, де затримували оселедцеві транспорти. Але панові Бочеку цього було мало, так страшно він розізлився. Запалали села навколо Гартау, костели, фільварки, ба, заграва пожеж засвітила в очі навіть передмістям самої Житави. Три дні пан Бочек палив і грабував. Не окупилася, ой не окупилася лужичанам Оселедцева війна! Не бажаю Шльонську нічого подібного.