Слава ЗСУ!

- Ви помітили? - глумливо скривився хрестоносець. - Краще пізно, ніж ніколи!

- Видно, - вставив Людвіг Бжегський, - на підтримку поляків істинна віра розраховувати не може.

- Королівство Польське і король Владислав, - уперше заговорив Збігнев Олесницький, - підтримують істинну віру і Петрову Церкву. У найкращий із можливих способів. Себто динаріями святого Петра364. Жоден із представлених тут володарів цього про себе сказати не може.

- Ет! - махнув рукою князь Людвіг. - Теревеньте собі, скільки влізе. Нічогенький собі з Ягелла християнин. Це неофіт, під шкурою якого все ще сидить диявол!

- Його язичництво, - скипів Готфрід Роденберг, - найвиразніше виявляється в лютій ненависті до всієї німецької нації, що є опорою Церкви, особливо ж до нас, госпітальєрів Пресвятої Діви, antemurale christianitatis365, а ми ж бо своїми грудьми захищаємо католицьку віру від поган, причому вже двісті років! Правда й те, що цей Ягель - неофіт й ідолопоклонник, який, щоб орден змогти побороти, не те що гуситів, а й саме пекло готовий взяти за союзника. О, воістину, не про те нам тут зараз треба радитися, як переконати Ягеля і Польщу приєднатися до хрестового походу, а повернутися до того, про що ми в Пресбурзі366 тоді, два роки тому, на Трьох Царів радилися, - як на саму Польщу з хрестовим походом вдарити. І на шматки роздерти це неоковирне утворення, це байстря Городельскої унії367!

- Ваші слова, - дуже холодно промовив єпископ Олесницький, - здається, достойні самого Фалькенберга. І це не дивно, адже не секрет, що й горезвісні “Сатири” Фалькенбергові надиктували не де-небудь, а саме в Мальборку. Нагадую вам, що цей пасквіль було засуджено собором, а самому Фалькенбергу довелося зректися своїх обурливих і єретичних тез під загрозою вогнища. Тож воістину дивно звучать вони у вустах того, хто називає себе antemurale christianitatis...

- Не треба сердитися, єпископе, - примирливо вставив Пута з Частоловиць. - Адже це правда, що ваш король підтримує гуситів, і явно, і таємно. Ми знаємо і розуміємо, що цим самим він тримає хрестоносців у страху, а що мусить тримати їх у страху, то в цьому, щиро кажучи, нічого дивного немає. Але результати такої політики для всієї християнської Європи можуть виявитися згубними. Ви ж і самі це знаєте.

- На жаль, - підтвердив Людвіг Бжегський. - А результати ми бачимо. Корибутович - у Празі, а з ним - цілі роти поляків. У Мораві - Добко Пухала, Пйотр з Ліхвіна і Федір з Острога. Вишек Рачинський - коло Рогача з Дубе. Ось де поляки, ось де на цій війні видно польські герби й чути польські бойові кличі. Ось як Ягелло підтримує істинну віру. А його едикти, маніфести, укази? Ними він нам очі замилює, от що.

-А тим часом свинець, коні, зброя, провіант, різні товари, - сумно додав Альбрехт фон Колдіц, - безупинно течуть з Польщі в Чехію. Як же це так, єпископе? Одною дорогою динарії, якими ви так хвалилися, шлете до Рима, а іншою - порох і ядра для гуситських гармат? Воістину, це в дусі вашого короля, в якого, як-то кажуть, Богу свічка, а чорту кочерга.

- Над деякими проблемами, - зізнався після недовгого мовчання Олесницький, - і я вболіваю. Щоб ішло на краще, докладу старань, хай мені Бог допоможе. Але мені шкода слів, щоби повторювати ті самі контраргументи. Тож скажу коротко: доказом намірів Королівства Польського є моя тут присутність.

- Яку ми цінуємо, - ляснув по столу єпископ Конрад. - Але чим є нині це ваше Королівство Польське? Це ви, цний пане Збігнев? Чи Вітольд? Чи Шафранські? Чи, може, Остророги? Чи Ястшембці та Біскупці? Хто в Польщі править? Адже ж не король Владислав, немічний старець, який навіть власною дружиною не годен покерувати. Бо, може, то Сонька Гольшанська в Польщі владарює? І її коханці - Цьолек, Гіньча, Куровський, Заремба? Чи хто там ще цю русинку попихає?