Слава ЗСУ!

- Вам йшлося про друга. Він мав бути вільний...

- Ось він і є вільний. Сам звільнився, власним промислом. Тож, мабуть, зрозуміло, що ваша допомога мені вже не потрібна.

Вейрах розвів руками. Тассіло де Тресков вилаявся, Вольдан з Осин, Буко Віттрам і Пашко Римбаба почали репетувати один поперед одного. Буко фон Кроссіг втихомирив їх різким жестом.

- Йшлося про нього, так? - запитав він крізь зціплені зуби, вказуючи на Рейневана. - Його ми мали витягти зі Штольца? Його шкуру врятувати? А тепер, коли він вільний, то ми тобі, пане Шарлею, вже не потрібні, так? Угоду розірвано, слово вітром здуло? Надто сміливо, пане Шарлею, занадто швидко! Бо якщо тобі, пане Шарлею, шкура друга така дорога, якщо ти так дбаєш про її цілість, то знай, що я можу зараз цю цілість порушити! І не заявляй мені, що угоду розірвано, бо твій приятель у безпеці. Тому що тут, на цій галявині, на відстані моєї руки, обом вам страшенно далеко до безпеки!

- Спокійно, - підняв долоню Вейрах. - Стримайся, Буко. А ти, пане Шарлею, збав тон. Твій друг уже щасливо звільнений? Твоя взяла. Ми тобі, кажеш, не потрібні? А ти нам, знай, ще менше. Забирайся звідси, якщо така твоя воля. Попередньо за рятунок подякувавши. Ще й дня-бо не минуло, як ми вас урятували, як ми ваші задниці, як хтось мудро зауважив, з петлі витягли. Бо якби вас та нічна погоня наздогнала, то покусаними вухами, мабуть, аж ніяк би не обійшлося. Ти вже про це забув? Гм, правда, ти швидко забуваєш. Ну що ж, скажи нам ще на прощання, куди збирач податків із возом поїхав, котрою дорогою з роздоріжжя. І бувай, чорт з тобою.

- За вашу нічну допомогу, - Шарлей відкашлявся, злегка поклонився, але не Буко і Вейраху, а сивоволосому магу, який сидів на пні й байдуже спостерігав. - За вашу нічну допомогу дякую. Аж ніяк не бажаючи нагадувати, що минув лише тиждень відтоді, як ми під Лютомією рятували задниці панів Римбаби і Віттрама. Так що ми квити. А якою дорогою поїхав колектор, на жаль, не знаю. Ми згубили слід його свити позавчора після полудня. А оскільки перед самими сутінками зустріли Рейневана, то колектор перестав нас цікавити.

- Тримайте мене! - гаркнув Буко фон Кроссіг. - Тримайте мене, курва, бо я його приб’ю! Бо мене шляк трафить! Ви чули? Він згубив слід! Його колектор цікавити перестав! Його, курва, перестала цікавити тисяча гривень! Наша тисяча гривень!

- Яка там тисяча, - не подумавши, ляпнув Рейневан. - Там не було тисячі. Там було... тільки... п’ятсот...

Швидко, дуже швидко він збагнув усю глибину своєї дурості.

Буко фон Кроссіг вихопив меч так швидко, що брязкіт клинка в піхвах, здавалося, ще звучав, ще висів у повітрі, коли вістря вже торкалося Рейневанового горла. Шарлей устиг зробити тільки півкроку, як наткнувся грудьми на так само швидко вихоплені клинки Вейраха і де Трескова. Клинки всіх інших націлилися на Самсона і зупинили його. Усяка видимість фамільярної доброзичливості зникла, мовби її вітром здуло. Люті, примружені, жорстокі очі раубрітерів не залишали сумнівів у тому, що зброєю вони скористаються. І що зроблять це без найменших докорів сумління.

Сивоволосий маг, який сидів на пеньку, зітхнув і покрутив головою. Але обличчя він і далі мав байдуже.

- Губертику, - поволі сказав Буко фон Кроссіг одному зі зброєносців. - Візьми ремінь, зроби зашморг і закинь на оту гілляку. Не ворушися, Хагенау.

- Не ворушися, Шарлею, - як луна повторив де Тресков. Мечі решти сильніше вперлися в груди і шию Самсона.