Слава ЗСУ!

- Отже, - Буко, не відводячи зброї від горла Рейневана, наблизився, глянув йому в очі. - Отже, на возі колектора не тисяча, а п’ятсот гривень. Ти це знаєш. Значить, знаєш і те, куди він поїхав. Перед тобою, хлопче, простий вибір: або ти це знаєш, або висиш.

* * *

Раубрітери поспішали, нав’язували швидкий темп. Не шкодували коней. Де тільки дозволяла місцевість, гнали галопом, гнали щосили.

Вейрах і Римбаба, як виявилося, знали ці місця й провадили короткою дорогою.

їм довелося збавити швидкість, бо коротка дорога вела через сильно підмоклий торф’яник у долині річки Будзувки, лівої притоки Ниси Клодзької. Тільки тоді Шарлею, Самсону і Рейневану підвернулася нагода коротко переговорити.

- Не робіть дурниць, - стиха застеріг Шарлей. - І не пробуйте втікати. Оті двоє за нами мають арбалети і не зводять із нас очей. Краще слухняно їхати з ними...

- І взяти, - єхидно докінчив Рейневан, - участь у бандитському нападі? Так, Шарлею, далеко мене завело знайомство з тобою. Я став розбійником.

- Нагадую, - втрутився Самсон, - що ми зробили це заради тебе. Щоб урятувати тобі життя.

- Канонік Беесс, - додав Шарлей, - наказав мені захищати тебе й оберігати...

- І зробити, щоб я опинився поза законом?

- Завдяки тобі, - різко відповів демерит, - ми їдемо на Сціборову Вирубку, саме ти видав Кроссігу місце привалу збирача. Швидко видав, йому навіть не довелося довго тебе трясти. Треба було міцніше триматися, мужньо мовчати. Тепер ти був би порядним повішеником з чистою совістю. Здається мені, ти в цій ролі почувався би краще.

- Злочин - це завжди...

Шарлей сердито махнув рукою, пришпорив коня.

Над торф’яником піднімався туман. Баговиння вгиналося, чвакало під копитами. Кумкали жаби, бухкали болотяні бугаї, ґелґотіли дикі гуси. Неспокійно озивалися і з плюскотом ставали на крило качки і селезні. Щось велике - мабуть, лось - продиралося крізь хащі.

- Те, що зробив Шарлей, - сказав Самсон, - він зробив заради тебе. Ти ображаєш його своєю поведінкою.

- Злочин... - прокашлявся Рейневан, - завжди залишається злочином. Його ніщо не може виправдати.

- Та невже?

- Ніщо. Не можна...

- Знаєш що, Рейневане? - Самсон Медок уперше проявив щось на кшталт роздратування. - Грав би ти в шахи. Там усе буде так, як тобі подобається. Тут - чорні, там - білі, а всі поля - квадратні.

* * *

- Звідки відомо, що в Штольці мене мали вбити? Хто це сказав?

- Ти здивуєшся. Молода жінка, в масці, щільно загорнута в плащ. Прийшла до нас уночі, на постоялий двір. У супроводі озброєних пахолків. Ти здивований?

- Ні.

Самсон не допитувався.

* * *

На Сціборовій Вирубці не було нікого, жодної живої душі. Це було видно виразно і здалеку. Раубрітери негайно відмовилися від запланованого таємного підходу, влетіли на галявину з розгону, галопом, з гупотом, тупотом і криком. Який наполохав лише воронів, що бенкетували біля обкладеного каменями кострища.