Слава ЗСУ!

- Як це так? Де? Звідки ви знаєте? Як ви це з’ясували?

- Я скористався розумом.

Буко фон Кроссіг брудно вилаявся. Ноткер Вейрах стримав його жестом. І промовисто подивився на демерита.

- Говоріть, Шарлею. Що саме ви вистежили? Що знаєте?

- Частки зі здобичі, - гордовито задер голову демерит, - ви нам виділити не зволили. Тож і слідопита з мене не робіть. Що знаю, те знаю. Моя справа.

- Тримайте мене... - люто загарчав Буко, але Вейрах знову стримав його.

- Ще недавно, - сказав він, - ні збирач вас не цікавив, ані його гроші. І на тобі маєш, вам раптом забаглося частки здобичі. Видно, щось змінилося. Цікаво, що?

- Багато чого. Тепер здобич, якщо нам пощастить її взяти, уже не буде результатом нападу на збирача. Тепер це буде рекуперація, грабіж грабіжника. А в такому я охочіше беру участь, бо вважаю цілком моральним відібрати в грабіжника награбоване.

- Говоріть зрозуміліше.

- Куди вже зрозуміліше, - промовив Тассіло де Тресков. - І так усе зрозуміло.

* * *

Сховане в лісі, оточене трясовиною озерце, хоч і мальовниче, викликало невиразне відчуття занепокоєння, навіть страху. Його гладінь була, як смола, - така ж чорна і застигла, така ж нерухома, така ж мертва, без жодної ознаки життя, без жодного найменшого руху. Хоча верхівки ялин, що вдивлялися у воду, злегка погойдувалися на вітрі, дзеркальна гладінь не була порушена ані найменшою хвилькою. Густу від коричневих водоростей воду зрушували лише пухирці газу, що піднімалися з глибини, поволі розходилися і тріскалися на маслянистій, укритій ряскою поверхні, з якої, немов руки мертвяків, стирчали всохлі гіллясті дерева.

Рейневан здригнувся. Він уже здогадався, що саме знайшов демерит. “Вони лежать там, - подумав він, - у глибині, у мулі, на самому дні цієї чорної безодні. Колектор. Тибальд Раабе. Прищувата Штітенкронівна з вищипаними бровами. І хто ще?”

- Гляньте, - сказав Шарлей. - Сюди.

Трясовина прогиналася під ногами, порскала водою, яка вичавлювалася із губчастого килима мохів.

- Хтось намагався замести сліди, - показував далі демерит, - але й так добре видно, де тягли трупи. Ось тут, на листі, кров. І тут. І отут. Усюди кров.

- Це значить... - потер підборіддя Вайрах. - Що хтось...

- Що хтось напав на збирача, - спокійно докінчив Шарлей. - Прикінчив і його, і його ескорт. А трупи потопив тут, в озерці. Прив’язавши їм до ніг каміння, витягнуте з вогнища. Досить було уважніше придивитися до вогнища...

- Добре, добре, - обрізав Буко. - А гроші? Що з грошима? Чи це значить...

- Це значить, - Шарлей глянув на нього з легкою поблажливістю, - точнісінько те, про що ви подумали. Якщо припустити, що ви думаєте.

- Що гроші вкрадено?

- Браво.

Буко якийсь час мовчав, і протягом усього цього часу його обличчя ставало дедалі червонішим.

- Курва! - гаркнув він врешті-решт. - Боже! Ти це бачиш і не вергаєш громами?! До чого дійшло! Занепали, курва, звичаї, загинула честь, вмерла поштивість! Усе, геть усе заграбають, украдуть, потягнуть! Злодій на злодієві сидить і злодієм поганяє! Лобурі! Шельми! Мерзотники!