Слава ЗСУ!

- Ти впевнений, Хагенау? - обірвав довгу і важку тишу Буко фон Кроссіг. - Не помиляєшся?

- Він не помиляється. - Тассіло де Тресков підняв і показав усім добуту зі скарбничка калитку з вишитим гербом - червоним оленячим рогом у золотому полі.

- Справді, - погодився Буко. - Біберштайнів знак. Котра з них?

- Та, що вища, старша.

- Ха! - раубрітер взявся в боки. - Ото й завершимо день на приємній ноті. І відшкодуємо собі втрату. Губертик, зв’яжи її. І бери на коня перед собою.

- Накаркав я. - Гуон фон Сагар розвів руками. - Цей день усе-таки дав вам нову нагоду пошитися в дурні. Не вперше, їй-богу, я замислююся, Буко, чи це в тебе вроджене, чи набуте?

- А ти, - Буко проігнорував зауваження чарівника, став над молодшою, яка зіщулилась і почала хлипати, - Ти, дівко, витри носа і слухай уважно. Сиди тут і чекай погоню, за тобою, може, й не послали б, але за Біберштайнівною приїдуть неодмінно. Панові в Штольці перекажеш, що викуп за його донечку становитиме... п’ятсот гривень. Значить, конкретно п’ятсот кіп грошів празьких, для Біберштайна це дрібничка. Панові Янові дадуть знати про спосіб виплати. Зрозуміла? Дивися на мене, коли я до тебе звертаюся! Зрозуміла?

Дівчина скулилася ще більше, але підняла на Буко блакитні оченята. І покивала головою.

- А ти, - серйозно запитав Тассіло де Тресков, - справді вважаєш, що це вдалий задум?

- Справді. І годі про це. Їдьмо.

Він повернувся до Шарлея, Рейневана і Самсона: - А ви...

- Ми, - перебив Рейневан, - хотіли б їхати з вами, пане Буко.

- Чого б то?

- Ми хотіли б вас супроводжувати, - Рейневан, не відводячи очей від Ніколетти, не зважав ні на шипіння Шарлея, ні на міни Самсона. - Для безпеки. Якщо ви не маєте нічого проти...

- Хто сказав, - промовив Буко, - що не маю?

- А ти не май, - досить промовисто сказав Ноткер Вейрах. - Чого б тобі мати щось проти? Хіба не краще, за даних циркумстанцій391, щоб вони були з нами? А не за нами, за нашими спинами? Наскільки я пам’ятаю, вони хотіли в Угорщину, з нами їм по дорозі...

- Гаразд, - кивнув Буко. - Ви їдете з нами. По конях, comitiva. Губертику, пильнуй дівки... Чому це ви, пане Гуоне, маєте таку кислу міну?

- А ти подумай, Буко. Подумай.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,

у якому Рейневан замість Угорщини їде в

замок Бодак у Золотостоцьких горах. Він

ще цього не знає, але вийти звідти зможе не

інакше, як in omnem ventum392.

Вони їхали дорогою на Бардо, спочатку швидко, раз по раз озираючись назад, але невдовзі сповільнили темп. Коні притомилися, та й вершники, як з’ясувалося, були в не найкращому стані. У сідлі горбився і постогнував не тільки Вольдан з Осин, обличчя якого було сильно поранене вм’ятим шоломом. Травми інших, хоч не настільки ефектні, все-таки явно давалися взнаки. Охкав Ноткер Вейрах, притискав до живота лікоть і шукав зручного положення в сідлі Тассіло де Тресков. Упівголоса закликав святих Куно Віттрам, скривлений як середа на п’ятницю. Пашко Римбаба обмацував бік, лаявся, плював на долоню і роздивлявся плювки.