Слава ЗСУ!

Притягнутий чарівником весь холод світу, досі лише відчутний, раптом став видимим, набув форми білого сяйва, що клубочилося над прірвою. Сяйво спершу заіскрилося сніжинками, потім сліпучо побіліло. Пролунав протяжний, наростаючий тріск, хрустке крещендо, яке досягло кульмінації в скляному і протяжному, як дзвін, акорді.

- Твою... - почав Римбаба.

І не докінчив.

Над прірвою перекинувся міст. Міст із льоду, який іскрився і виблискував, немов діамант.

- Уперед, - Гуон фон Сагар міцно схопив коня за віжки біля самого мундштука. - Переходьмо.

- А воно витримає? Не трісне?

- З часом трісне, - знизав плечима маг. - Це дуже нетривка штука. Кожна мить зволікання збільшує ризик.

Ноткер Вейрах більше запитань не ставив, поспішно потягнув коня за Гуоном. За ним ступив на міст Куно Віттрам, наступним рушив Римбаба. Підкови дзвеніли по льоду, котилося скляне відлуння.

Бачачи, що Губертик не може дати собі ради з конем і Катажиною Біберштайн, Рейневан поспішив йому на допомогу, але його випередив Самсон, узявши дівчину на руки. Буко Кроссіг тримався поблизу, дивився уважно, а руку тримав на руків’ї меча. “Не довіряє нам, - подумав Рейневан. - Підозрює”.

Міст, від якого тягнуло холодом, дзенькав під ударами копит. Ніколетта поглянула вниз - і тихо зойкнула. Рейневан теж глянув - і проковтнув слину. Крізь крижаний кристал виднілося дно яру, затягнуте туманом, з якого стирчали верхівки ялин.

- Швидше! - підігнав спереду Гуон фон Сагар. Наче знав. Міст затріщав, на очах почав білішати, ставати матовим. У багатьох місцях побігли довгі лінії тріщин.

- Прудчіш, прудчіш, зараза, - поквапив Рейневана Тассіло де Тресков, який вів Вольдана. Хропли коні, що їх тягнув Шарлей, замикаючи процесію. Тварини ставали все більш неспокійними, косили очима, перебирали ногами. З кожним ударом копита на мосту додавалося тріщин і рисок. Конструкція поскрипувала і стугоніла. Полетіли додолу перші відламки льоду.

Рейневан нарешті наважився подивитися під ноги - і з невимовним полегшенням побачив скелю, каменисті уламки, які проступали з-під крижаної брили. Він був на другому боці. Усі були на другому боці.

Міст захрускотів, затріщав і розвалився з гуркотом і скляним стогоном. Розсипався на мільйони блискітливих осколків, що летіли вниз і беззвучно поринали у мрячну безодню. Рейневан голосно зітхнув, підтриманий хором інших зітхань.

- Він завше так, - сказав упівголоса Губертик, який стояв поруч. - Пан Гуон, знацця. Так тілько каже. Не було чого боятися, міст вдержує, падає завжди тілько по тому, як перейде останній. Кілько би не переходило. Пан Гуон тілько так собі шуткувати любить.

Шарлей коротким словом охарактеризував і Гуона, і його почуття гумору. Рейневан озирнувся. Побачив увінчаний зубцями мур. Ворота, а над ними - чотирикутну чатівню. І вежу, яка здіймалася над усім цим.

- Замок Бодак, - пояснив Губертик. - Ми вдома.

- Трохи складнуватий у вас підхід до дому, - зауважив Шарлей. - А що ви робите, як магія підведе? Ночуєте надворі?

- Та де там. Є друга дорога, від Клодзька, отамка проходить. Але тудою далі, о, то би ми, певно, до півночі мусили їхати...