Слава ЗСУ!

- Ти мене видаси? - запитав він прямо.

- Не видам, - не відразу відповів маг. - Але якби тобі схотілося вчинити дурницю, я сам тебе стримаю... Ти знаєш, що я зможу. Тому не роби дурниць. А вже на місці побачимо...

- На якому місці?

- Тепер моя черга.

- Себто як?

- Моя черга запитувати. Ти що, не знаєш правил гри? Ви не грали в це в університеті? У quaestiones de quodlibet393? Ти запитав першим. Тепер моя черга. Хто цей гігант, якого ви називаєте Самсоном?

- Мій супутник і друг. Зрештою, чому б тобі не запитати його самому? Затаївшись під магічним камуфляжем.

- Я намагався, - невимушено зізнався чарівник. - Але він - битий жак. Камуфляж розпізнав на льоту. Де ви його викопали?

- У монастирі бенедиктинців. Але якщо це quodlibet, то тепер моя черга. Що знаменитий Гуон фон Сагар робить у комітиві Буко фон Кроссіга, шльонського лицаря-грабіжника?

- Ти чув про мене?

- А хто не чув про Гуона фон Сагара? І про Matavermis, могутнє заклинання, яке влітку тисяча чотириста дванадцятого року врятувало від сарани поля над Везером.

- Сарани було не так уже й багато, - скромно відповів Гуон. - А щодо твого запитання... Ну що ж, забезпечую собі харч і чисту білизну. І який-не-який рівень побуту. Ціною, ясна річ, деяких обмежень.

- Які часом стосуються совісті?

- Рейнмаре де Беляу, - чарівник вразив Рейневана поінформованістю. - Гра в запитання - не диспут про етику. Але я відповім: часом так, що вдієш. Проте совість - як тіло: її можна гартувати. А кожна палка має два кінці. Ти задоволений відповіддю?

- Настільки, що більше запитань не маю.

- Значить, я виграв, - Гуон фон Сагар підігнав вороного. - А щодо дівчини... Не гарячкуй і не роби дурниць. Кажу тобі, на місці - побачимо. А ми вже майже на місці. Перед нами Ущелина. Так що бувай, бо робота чекає.

* * *

Довелося затриматися. Дорога, що круто здіймалася вгору, частково ховалася в кам’янистому осипі, утвореному зсувом схилу, частково обривалася і зникала в прірві. Провалля було заповнене сизим туманом, який не дозволяв оцінити справжню його глибину. По той бік мерехтіли вогники, бовваніли контури споруд.

- Спішуйтеся, - скомандував Буко. - Пане Гуоне, просимо.

- Тримайте коней, - маг став на краю урвища, підняв свою кривулясту палицю. - Міцно тримайте.

Він змахнув костуром, крикнув заклинання, яке знову, як і на Сціборовій Вирубці, прозвучало на арабський манер, але набагато довше, заплутане і складне - за інтонацією теж. Коні захропли, позадкували, голосно б’ючи копитами.

Повіяло холодом; раптово, зненацька, їх охопив крижаний холод. Мороз почав щипати за щоки, затріщав у носах, затуманив слізьми очі, сухо й болюче ввірвався з диханням у горло. Температура різко впала, вони опинилися немовби всередині сфери, яка, здавалося, всмоктувала весь холод світу.

- Тримайте... коней... - Буко затулив обличчя рукавом.

Вольдан з Осин застогнав, тримаючись за перебинтовану голову, Рейневан відчув, як німіють пальці, стиснуті на ремені повода.