Слава ЗСУ!

- Цей індивід, - промовив у тиші Самсон, - намагався задушити мене в стайні віжками. Він стверджує, що з вашого наказу, пане фон Кроссіг. Чи не хотіли б ви мені це пояснити?

Буко не хотів.

- Убити його! - гаркнув він. - Убити курвого сина! Бий!

Шарлей зміїним рухом звільнився від захвату Віттрама, ліктем ударив по горлу де Трескова. Тассіло захрипів і відпустив Рейневана, Рейневан же з лікарською точністю стусонув Римбабу кулаком у побитий бік, просто по болючому місцю. Пашко завив і зігнувся навпіл. Шарлей підскочив до Буко, сильно копнув його в гомілку. Буко упав на коліна. Що сталося далі, Рейневан не побачив, бо Тассіло де Тресков могутньо вдарив його по шиї і жбурнув на стіл. Однак він здогадався, почувши звук удару, хрускіт зламаного носа і люте ревіння.

- Ніколи більше, - почув він чіткий голос демерита, - не називай мене байстрюком, Кроссігу.

Тресков схопився із Шарлеєм, Рейневан хотів кинутися йому на допомогу, але не встиг - перекособочений від болю Римбаба ухопив його ззаду, пригнув. Вейрах і Віттрам накинулися на Самсона, велет же рвучко підняв лаву, садонув нею Вейраха в груди, садонув Куно, повалив обох, придавив лавою. Бачачи, що Рейневан шарпається і смикається у ведмежих обіймах Римбаби, підскочив і розкритою п’ятірнею зацідив Римбабі у вухо. Пашко боком пройшов через усю залу і втеліщився чолом у камін. Рейневан схопив зі столу олов’яний жбан і з дзенькотом гупнув ним Ноткера Вейраха, який намагався піднятися.

- Дівчина, Рейневане! - крикнув Шарлей. - Біжи!

Буко фон Кроссіг з ревінням підхопився з підлоги, із його зламаного носа густо стікала кров. Зірвав зі стіни рогатину, розмахнувся і кинув її в Шарлея, демерит спритно ухилився, спис шарнув його по плечі. І влучив у Вольдана з Осин, який власне прокинувся і зовсім розгублений піднявся з-за столу. Вольдан відлетів назад, гримнувся спиною у фламандський гобелен, сповз по ньому, сів, і його голова похилилась на ратище, яке стирчало у нього з грудей.

Буко заревів іще голосніше і кинувся на Шарлея з голими руками, розчепіривши їх, немов яструб. Шарлей зупинив його випрямленою рукою, другою врізав по зламаному носі. Буко завив і впав на коліна.

На Шарлея накинувся де Тресков, на Трескова - Куно Віттрам, на Віттрама - Самсон, на них - Вейрах, на них - заюшений кров’ю Буко, на них - Губертик. Усі перемішалися на підлозі, утворивши щось на кшталт Лаокоона з усіма найближчими родичами. Та Рейневан цього вже не побачив. Він щодуху мчав крутими сходами вежі.

* * *

Він наткнувся на неї перед низькими дверима, у місці, освітленому смолоскипом, застромленим у залізний тримач. Вона зовсім не скидалася на заскочену зненацька. Усе виглядало так, ніби вона чекала на нього.

- Ніколетто...

- Алькасине.

- Я прийшов...

Він не встиг розповісти, з чим прийшов. Сильний удар повалив його на підлогу. Він сперся на лікті. Дістав ще раз, упав.

- То я до тебе із серцем, - просапав, стоячи над ним із розставленими ногами, Пашко Римбаба. - Я до тебе із серцем, а ти мені стусана під бік? Болючий бік!!! Ах ти ж гаде такий!

- Гей ти! Великий!

Пашко обернувся. І усміхнувся широко та радісно, побачивши Катажину Біберштайн, панну, яку він собі вподобав, з якою, як він вважав, він був уже по заручинах і з якою він уже бачив себе у мріях спарованим на подружньому ложі. Але як виявилося, мріяв він дещо передчасно.