Слава ЗСУ!

- Він хворий.

У Рейневана боліла спина, на якій він лежав. Він здивувався, що лежить, бо щойно він ще стояв на колінах до молитви. Від підлоги тягнуло холодом, мороз пробирав і через солому, він весь тремтів і клацав зубами так, що від спазмів боліли м’язи щелеп.

- Люди! Та він же розжарений, як піч Молоха!

Рейневан хотів заперечити, мовляв, хіба вони не бачать, що він мерзне, що дрижить від холоду? Хотів попросити, щоб його чимось накрили, але через клацання зубів не зміг видусити із себе жодного розбірливого слова.

- Лежи. Не рухайся.

Поруч хтось хрипів, заходився кашлем. “Циркулос, це, мабуть, Циркулос так кашляє”, - подумав він, несподівано шокований тим фактом, що людину, яка кашляла і до якої було всього два кроки, він бачить як безформну, розмиту пляму. Він закліпав. Не допомогло. Відчув, що хтось витирає йому чоло й обличчя.

- Лежи спокійно, - промовила пліснява на стіні голосом Шарлея. - Лежи.

Він був накритий, але не пам’ятав, як і коли його накрили. Його вже трясло не так сильно, зуби не клацали.

- Ти хворий.

Він хотів сказати, що йому краще знати, врешті-решт, він же лікар, вивчав медицину в Празі й може відрізнити хворобу від тимчасової застуди і слабкості. На власний подив, з його розкритого рота замість мудрої промови вирвалося лише якесь страшне хрипіння. Він сильно кашлянув, горло заболіло і запекло. Він з натугою кашлянув іще раз. І знепритомнів від цього зусилля.

* * *

Рейнмар марив. Мав маячню. Про Аделю і про Катажину. У ніздрях стояв запах пудри, рум’ян, м’яти, хни, лепехи. Пальці і долоні пам’ятали дотик, м’якість, твердість, гладкість. Коли він заплющував очі, то бачив скромну, сором’язливу nuditas virtualis - маленькі кругленькі перса із затверділими від жаги сосками. Тонку талію, вузькі стегна. Плаский живіт. Сором’язливо напівзігнуті коліна...

Він уже не знав, котра із них яка.

* * *

Він боровся з хворобою два тижні, до Всіх Святих. Потім, коли вже видужав, довідався, що криза і перелом настали близько Симона і Юди, як і належить, на сьомий день. Довідався також, що трав’яні ліки і відвари, які його врятували, приносив брат Транквілій. А подавали їх йому Шарлей і Горн, які поперемінно сиділи біля нього.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ,

у якому наші герої й далі, якщо скористатися

словами пророка Ісаї, sedentes in tenebris464, -

чи, кажучи по-людському, відсидка у Вежі

блазнів триває. Потім на Рейневана починають

чинити тиск. То за допомогою аргументів, то

за допомогою інструментів. І чорт його знає, як

би воно все скінчилося, якби не знайомства з

часів навчання.

Два тижні, що їх хвороба викреслила з Рейневанової біографії, нічого особливого у Вежі не змінили. Ну, стало ще холодніше, але після Дня померлих465 це аж ніяк не заслуговувало на те, щоб називатися феноменом. У меню почав переважати оселедець, нагадуючи, що наближається різдвяний піст. У принципі, канонічне право наказувало постити лише чотири тижні перед Різдвом, але особливо побожні - а божогробці належали до саме таких - починали піст раніше.