Слава ЗСУ!

- У Кракові, - гість Кантнера повернув до нього засмагле обличчя, - канонік Ян Ельгот, коли треба впіймати єретика, за ніщо має таємницю сповіді. Єпископ Анджей Ласкаж, якому ви служите, велить робити те ж саме священикам познанської єпархії. Усе годиться. Воістину.

- Не приховуєте, пане, своїх симпатій, - кисло промовив Ян Неєдлий з Високого. - Тож і я своїх не приховуватиму. І повторю: Гус був єретиком і мусив був піти на вогнище. Король римський, угорський і чеський слушно вчинив, не дотримавши слова, даного чеському єретикові.

- І за це, - парирував смуглолиций, - так його тепер чехи люблять. Через це він утікав з-під Вишеграда з чеською короною під пахвою. І тепер королює над Чехією, але в Вуді, бо на Градчани його нескоро впустять.

- Насміхатися з короля Сигізмунда собі дозволяєте, - зауважив Мельхіор Барфусс. - А ви ж йому служите.

- Саме тому.

- Аможе, зіншої якоїсь причини? - в’їдливо скреготнув чех. - Адже ви, лицарю, під Танненбергом билися проти госпітальєрів Діви Марії на боці поляків. На боці Ягайла. Короля-неофіта, явного симпатика чеської єресі, що охоче прислухається до схизматиків і вікліфістів. Племінник Ягайла, віровідступник Корибутович, любісінько господарює в Празі, польські лицарі в Чехії убивають католиків і грабують монастирі. І хоч Ягайло вдає, нібито це все діється без його волі й згоди, та чомусь сам із військом проти єретиків не рушає! А якби рушив, якби з королем Сигізмундом у хрестовому поході об’єднався, то з гуситами було би покінчено за одну мить! То чому ж Ягайло цього не робить?

- Отож-бо, - смагляволиций знову посміхнувся, й усмішка його була дуже багатозначною. - Чому? Цікаво.

Конрад Кантнер голосно кашлянув. Барфусс почав вдавати, нібито його цікавить виключно капуста з горохом. Мацєй Кожбок прикусив губу й похитав головою зі сумним виразом обличчя.

- Що правда, - визнав він, - то правда. Римський король не раз показав, що він не друг польській короні. Звичайно, на захист віри кожен великополянин, бо за них я можу ручатися, охоче встане. Але тільки якщо Люксембуржець дасть гарантію, що коли ми рушимо на південь, то ні хрестоносці, ні бранденбуржці до нас не вторгнуться. Але як би він мав таку гарантію дати, якщо разом із ними замислив поділ Польщі? Чи я не маю рації, князю Конраде?

- Та про що тут розводитися, - винятково нещиро посміхнувся Кантнер. - Ми вже надміру, здається мені, політикуємо. А політика не йде у парі з їжею. Яка, до речі, холоне.

- А от якраз і треба про це говорити, - запротестував Ян Неєдлий, на радість молодих лицарів: до них дісталися уже два горщики, яких вельможі, що поринули у розмову, майже не торкнулися. Одначе радість виявилася передчасною: вельможі довели, що можуть балакати і їсти одночасно.

- Ви ж подивіться, шановні, - продовжував, поглинаючи капусту, колишній пріор монастиря Святого Климентія, - це не тільки чеська справа - оця вікліфівська зараза. Чехи, а я їх знаю, готові й сюди прийти, як ходили на Моравію і до Ракус71. Можуть прийти і до вас, панове. До вас усіх, як ви отут сидите.

- Пхе, - надув губи Кантнер, копирсаючись ложкою в мисці в пошуках шкварок. - У це я не повірю.

- А я тим більше, - фиркнув пивною піною Мацєй Кожбок. - До нас, до Познані, їм дещицю задалеко буде.